Мій друг втратив близьку людину і дуже горює. Як зрозуміти, що його стан критичний? Що мені робити? Пояснює спеціаліст із кризової терапії

Автор:
Катя Мещерякова
Редактор:
Дмитро Раєвський
Дата:

Кароліна Ускакович / Артем Марков / «Бабель»

Двадцять пʼятого вересня 2020 року неподалік Чугуєва у Харківській області сталася авіакатастрофа. Літак Ан-26 Повітряних сил ЗСУ розбився при заході на посадку. У цій авіакатастрофі загинули 26 людей — це курсанти та пілоти Харківського національного університету Повітряних сил імені Івана Кожедуба. Багато сімей втратили своїх рідних.
Щоб зрозуміти, як допомогти пережити втрату, й коли горе стає причиною психологічних проблем, ми поговорили з психоаналітиком, викладачем кафедри загальної і соціальної психології та психотерапії НПУ ім. Драгоманова, провідним спеціалістом з кризової терапії Наталією Улько. Вона пояснила: більшість проявів горя спочатку є цілком нормальними, але якщо вони затягуються, це може призвести до хвороб, депресії й навіть суїциду.

Мій друг втратив близьку людину. Як люди зазвичай це переживають?

Людина намагається пристосувати свій внутрішній світ до нової реальності — проживає горе. Цей процес має кілька етапів — заперечення, агресія, прийняття, горювання і відновлення. Спочатку людина не вірить, що це сталося з нею, починає гадати, чому так сталося, може сердитися на ближніх. Але з часом пережите горе перетворюється на спогади, які можна контролювати. Дуже важливо, щоб людина дозволила собі пережити втрату, бо якщо цього не зробити одразу, проблема може вибухнути в будь-який момент у подальшому житті.

Хочу його підтримати. Як мені з ним говорити, окрім загальних слів «тримайся», «заспокойся», «все буде добре»?

Є думка, що не треба зайвий раз нагадувати про померлого, але все навпаки. Краще попросити поділитися спогадами, почати згадувати цю людину, якщо ви з нею знайомі, разом подивитись фотографії. Як правило, люди, які переживають горе, хочуть про це говорити.

Головне завдання — не знецінювати горе. Треба памʼятати, що це обовʼязковий процес, крізь який людина має пройти. Якщо біль довго тримати в собі, це може перерости в депресію та патологічне переживання горя. Людина має почути та зрозуміти, що вона може проявляти будь-які емоції — навіть сердитися на померлого, і це нормально.

Близька людина закрилася і не хоче приймати допомогу. Що робити?

Спочатку нічого. Потрібно просто бути поруч. Людина може закриватися і не хотіти розмовляти — це нормально у її стані. Однак вам нічого не заважає періодичного телефонувати, щоб поцікавитися про справи або запросити на зустріч.

Скільки це може тривати? Коли стан переходить у патологічний?

Типові симптоми горя можуть проявлятись протягом року або двох — це нормально. Людина може погано спати, їй важко сконцентруватися, вона втрачає інтерес до навколишнього світу, до друзів, до роботи, швидко втомлюється, може різко набрати вагу або схуднути. У перші тижні людина може чути голос або кроки померлого, і думати, що зараз він увійде. Це також нормально.

Стривожитися варто, якщо людина понад тиждень ніяк емоційно не реагує на втрату й поводиться так, ніби нічого не відбулося. Також варто насторожитися, якщо минуло два роки, а людина все ще переживає смерть так, ніби це сталося вчора, страждає від безсоння або не може позбутися почуття провини — це ознаки того, що потрібна кваліфікована допомога.

Що буде, якщо людина занадто довго перебуватиме у цьому стані?

Якщо людина довго не може прожити горе, її впродовж тривалого часу мучить безсоння, то можуть розвинутися психосоматичні захворювання — виразковий коліт, артрит, астма, послаблення чутливості, панічні атаки, іпохондрія, гіперактивність. У найгірших випадках у неї будуть розвиватися симптоми хвороб, які були у померлого, настане клінічна депресія, і все це може призвести до суїциду.

Як переконати людину, що їй потрібна допомога фахівця? І до кого звертатися — до психолога, психотерапевта, психіатра?

Подеколи людині важко відмовлятися від страждання, бо це єдине, що пов’язує з померлим. Людина думає, що зрадить померлого, якщо перестане страждати.

Треба прямо казати: «Так, це нормально для твого стану впродовж року, але минуло вже значно більше часу. І я не можу допомогти тобі, хоча дуже хочу. Давай ми звернемося до того, хто може». Це не обов’язково має бути психолог — це може бути священник, ментор або хтось із близьких друзів.

Вести до психіатра не варто. Якщо ситуація зовсім незрозуміла — викликайте швидку. Лікарі самі вирішать, що робити, і в крайньому разі відправлять до психіатра. Шукайте фахівців, які працюють саме з травмами втрати. З підходів найкраще когнітивно-поведінкова терапія, бо вона допомагає прожити горе і віднайти нові сенси.

Як пояснити дітям цієї людини, що відбувається?

Розповісти все як є. Не боятися слів «помер» або «мертвий». Найбільша помилка — не говорити дітям про смерть, думаючи, що вони не впораються. Але це історія про дорослого, про його страх, а не про дитину. Ба більше — часто саме діти допомагають дорослим змиритися із втратою.

Треба казати дітям і дорослим, що у смерті ніхто не винен. Наприклад, мама перестає комунікувати з дитиною, бо їй важко через втрату. Дитина починає думати, що це вона в чомусь завинила. Людині надзвичайно важливо почути, що вона не винна.

Я відчуваю, що не витримую. Що робити?

Якщо ви відчуваєте що не справляєтеся — не треба переживати горе разом через силу. У такому разі варто відсторонитися, відновити свій власний баланс і тільки тоді повернутися. На цей період варто попросити когось іншого побути із людиною, яка горює.