Мені бракує живого спілкування. Як бути?
Під час живого спілкування в нашому мозку виділяється гормон окситоцин, його ще називають гормоном обіймів. Він виробляється при тісному фізичному контакті, наприклад, під час грудного вигодовування або сексу. Окситоцин важливий для відчуття захищеності та спокою. Зараз, коли цього гормону виділяється менше, ми частіше можемо почуватися в небезпеці. Що з цим робити? Один з варіантів — завести домашнього улюбленця. Це компенсує нестачу окситоцину.
Також варто не припиняти спілкування з друзями та близькими телефоном або в месенджерах. Але уникайте поверхневої комунікації в соцмережах, яка більше виснажує, ніж допомагає.
Щоб якість онлайн-спілкування зросла, над ним потрібно працювати. Уважно слухати співрозмовника, ставити більше запитань, спробувати пізнати людину з іншого боку.
Наприклад, раніше люди писали розлогі листи про свої почуття, про те, що їх хвилює, про що вони думають. Це не заміняло живого спілкування, але сприяло розвитку стосунків.
Боюся, що через карантин у мене буде депресія або виникне фобія
Через карантин кількість депресій може збільшитися. Найімовірніше, це станеться з тими, хто і раніше мав до цього схильність. Загострення може виникнути в тих, хто багато працював, був стурбованим, у стані хронічного стресу, через що рівень гормону кортизолу був підвищеним. Фізичні вправи здатні боротися з таким станом і зменшити тривожність.
Розвитку фобій сприяє особиста тривожність та панічний розлад. Але той, хто не мав схильності раніше, не матиме фобій і через коронавірус.
Людина в стані тривоги схильна сприймати дійсність, спираючись на негативну інформацію. Щоб цього уникнути, встановіть собі ліміт на споживання новин. Не давайте паніці взяти над вами контроль.
Кажуть, що звичка формується за 21 день — це правда? Я хочу, щоб корисні звички залишилися зі мною і після карантину
Під час формування нової звички у нашому мозку певна кількість нейронів, яких усього є близько 100 мільярдів, зв’язується між собою. Згодом, коли ми виконуємо якусь дію постійно, їхня активність доводиться до автоматизму. Тоді мозку потрібно витрачати менше енергії, порівняно з тим, коли ми виконуємо нову діяльність.
Тривалість формування звички — індивідуальна. Вчені з Університетського коледжу Лондона провели експеримент. 96 студентам запропонували сформувати одну щоденну звичку за певний час. Щоб довести її до автоматизму, знадобилося від 18 до 245 днів.
Для того, щоб звичка закріпилася, потрібне регулярне повторення та цінність дії. Якщо людина робить зарядку з задоволенням, то передовсім задоволення сприятиме усталенню звички.
Якщо ж ви не отримуєте задоволення від того, що робите, велика ймовірність, що після карантину ви повернетеся до звичного стилю життя.
Нині прекрасний час, щоб розвивати нові звички, бо ми можемо контролювати свій режим дня. Звички допомагають подолати невизначеність, дають відчуття контролю. Карантин диктує зберігати дистанцію, поважати особистий простір, стежити за гігієною. Це в майбутньому може стати корисною звичкою.
Хочеться порушувати правила карантину. Чому?
Для більшості людей масштаби епідемії неочевидні. Вони не мають знайомих, які перехворіли коронавірусом. Поки це віртуальна статистика, про яку просто говорять. А от вийти на вулицю або зустрітися з друзями — це реально, там вірус невидимий. Люди обирають із двох зол, де порушення правил карантину — менше зло. Людям не подобається, що контроль за їхнім життям переходить до рук інших. Їм хочеться боротися за свою свободу.
Є певні нейромедіатори, які відповідають за те, що ми шукаємо пригод. Дофамін один з них. Він відповідає за те, що ми вчимося чомусь новому — неважливо, хорошому чи поганому — і вважається тригером для цього пошуку.
Щоби впоратися з бажанням порушувати карантин, потрібно усвідомити, що карантин — це колективне рішення, яке принесе користь. Варто знайти позитивну мотивацію: почати читати давно відкладені книги, спробувати нове хобі, скласти плани на майбутнє.
Я можу стати інтровертом після тривалого карантину?
Ні, екстраверт навіть після карантину залишиться екстравертом. Це поведінка, яка формується протягом усього життя, і два місяці ізоляції не вплинуть на зміну функцій нервової системи та підхід до спілкування з людьми.
Під час ізоляції певні ділянки мозку готуються до того, що коли людина повернеться в суспільство, виділиться велика кількість дофаміну. Ця дофамінова готовність стимулює екстравертів шукати соціальний двіж навіть в ізоляції.
Якщо із завершенням карантину зникне й небезпека, то, швидше за все, екстраверти будуть тусуватися більше, ніж раніше, щоб надолужити весь попередній час.
Паралельно будуть відбуватися процеси адаптації. Людина може відчути, що вона або перебуває серед величезного соціального шуму, або може просто почати кайфувати і помічати в перехожих те, чого вона раніше не бачила.
Після карантину інтроверти будуть шоковані кількістю контактів, від якої встигли відвикнути. А екстраверти, навпаки, будуть більше насолоджуватися спілкуванням.