Наприкінці літа розпочнеться Сорочинський ярмарок. Ось ідеальний автомобільний маршрут гоголівськими місцями — до Великих Сорочинців і назад

Маршрут: Київ — Березова Рудка — Миргород — Хомутець — Великі Сорочинці — Опішня — Диканька — Гоголеве — Полтава — Мгар — Київ
Протяжність: 827 кілометрів за 5 днів.
У якому стані дорога: від Києва до Лубен — у хорошому стані; на ділянці від Лубен до Сорочинців — залатана, але без ям; від Сорочинців до Полтави на трасі багато ям; від Полтави до Києва — в хорошому стані.

День перший: Київ — Березова Рудка — Миргород

Виїжджайте з Києва зранку. Найкоротший шлях пролягає через місто світлофорів Бориспіль, тому почати краще з перевірки пробок на маршруті. Тут не до жартів — зупинитися на червоне світло 17 разів: якщо трафік виявиться щільним, це забере не менше ніж годину. Бориспільські затори обʼїжджайте через Лісовий масив, щоб звідти потрапити на дорогу Р03, а потім на трасу М03.

У Березовій Рудці у вас дві мети: садиба Закревських і піраміда. Історія палацово-паркового комплексу починається в 1838 році. Споруджена на кошти династії Закревських за проєктом архітектора Євгена Червінського садиба в стилі необароко складається з двоповерхового палацу з терасою, двома еркерами і двома флігелями, і парку площею 45 гектарів. Зараз у палаці розмістився технікум Полтавської аграрної академії, а в одному з флігелів облаштували Історико-краєзнавчий музей. Співробітники проводять екскурсії палацом, парком та пірамідою-усипальницею родини Закревських.

Від Березової Рудки до Миргорода 123 км хорошої дороги, у кінці якої вас чекають миргородська калюжа, курортний парк, Музей кераміки, Успенська церква, будівля миргородської міськради.

Миргородську калюжу, точніше озеро, читач із хорошою памʼяттю повинен згадати за повістю Миколи Гоголя «Як посварився Іван Іванович з Іваном Никифоровичем». Навпроти озера — будівля миргородської міськради, одна з небагатьох збережених споруд початку ХХ століття (1910); у 1941 році вона побувала також штабом партизанського загону «Перемога».

Далі Успенська церква, яка за свою 350-річну історію була і складом заводу мінеральних вод, і питним бюветом для відпочивальників. Потім — курортний парк. У ньому можна випити води, потім вирушити в Музей кераміки, а далі — спати. Щоб виспатися в Миргороді, доведеться виявити кмітливість: на booking.com готелі в цьому місті не пропонують. Шукайте місця в готелі «Миргород», готельно-ресторанному комплексі «Гоголь», готелі «Вілла «Діамант», ну і, звичайно ж, не нехтуйте санаторіями курорту. Вартість місць у готелях варіюється від 600 до трьох тисяч гривень.

День другий: Миргород — Хомутець — Великі Сорочинці

Не дивлячись на те, що Хомутець від Миргорода всього за 18 кілометрів, проїхати їх швидко не вдасться. Дорогу не назвеш прекрасною, утім, як і стан історичної памʼятки національного значення — садиби Муравйових-Апостолів.

Маєток Данила Апостола, а з часом його спадкоємців по жіночій лінії — Муравйових-Апостолів, звели ще в 1689 році. У 1806 році сімʼя перебудувала старий деревʼяний палац у цегляний. Він став колискою декабристського руху на Полтавщині. А після невдалого перевороту, коли родину жорстоко винищили, у 1866 році садиба втратила свого останнього фамільного власника. Низка нових господарів не змогла вберегти маєток від більшовиків, які, націоналізувавши його в 1918 році, спочатку пограбували, потім перетворили в пункт допомоги селянам, пізніше — в агропрофшколу, і, зрештою, у Ветеринарно-зоотехнічний технікум, на балансі якого садиба перебуває останні 20 років. Скромні статки навчального закладу не дозволяють утримувати її в належному стані, а у списках культурної спадщини споруди чомусь немає — попри статус памʼятки національного значення. Палац нібито і є, але його начебто й немає — достеменний мовчазний привид бюрократичної системи.

Трохи послухавши скрипучі липи в хомутецькому парку, розбитому навколо палацу, вирушайте у Великі Сорочинці. Якщо підгадати поїздку під дати проведення Національного Сорочинського ярмарку, то всього через 30 кілометрів мальовничого шляху потрапите в самий вир веселощів із національним колоритом. Пропустити зʼїзд до ярмаркового поля в Сорочинцях неможливо. Вервечки туристичних автобусів, припаркований транспорт, що займає гектари землі, та натовпи людей — надійні орієнтири масових гулянь. Вздовж алеї, що веде від центральних воріт, розташувалися одні за одними: ятки народних ремісників, концертні та розважальні зони, фудкорти, фірмові прилавки українських продуктів харчування, аграрний сектор з різноманітною сільськогосподарською технікою і навіть тваринами (ось докладний план ярмарку, ось — культурна програма).

Коли втомитеся від суєти та шуму, прогуляйтеся по самому селу. Від центрального входу на ярмарок вулицею Гоголя йдіть у глиб Сорочинців. Праворуч знайдете однойменний музей. Він відкритий у відновленому будинку сорочинського лікаря Михайла Трохимовського, що приймав пологи в матері Миколи Васильовича — Марії Гоголь-Яновської.

Обовʼязково загляньте в Спасо-Преображенську церкву (йти тією ж вулицею далі). Вона збудована в 1732 році — як свідчить одна з версій, за проєктом відомого українського архітектора Степана Ковніра (автора кількох будівель Києво-Печерської лаври, Кловського палацу в Києві, — майстра українського бароко). Насамперед цей храм унікальний своїм деревʼяним пʼятиярусним різьбленим іконостасом ХVIII століття. Величезний (22 на 18 м), складений із трьох частин іконостас спочатку вміщав 130 ікон. На одній зі стін церкви фамільний герб Данила Апостола, розроблений самим гетьманом. Разом із дружиною та дітьми він похований в усипальниці під храмом.

Якщо продовжити прогулянку вулицею Гоголя далі, можна дійти до річки Псел і «залишків» гідроелектростанції (ось її координати).

Питання з ночівлею в Сорочинцях під час проведення ярмарку вирішується досить легко, але краще завчасно. Багато місцевих здають кімнати гостям. Досвідчений турист може облаштуватися на березі річки в наметі. Тим, хто звик до міського комфорту, на ніч краще повернутися в Миргород.

День третій: Великі Сорочинці — Опішня — Диканька — Гоголеве — Полтава

Від Сорочинців до Опішного — 55 кілометрів покаліченої ямами дороги, яка приведе в саме серце гончарних традицій України. Село славиться династіями майстрів — не дивно, що саме їхня творчість тут головна памʼятка. Будинок Кричевського-Лебищака, Музей-садиба Олександри Селюченко, Музей-садиба родини Пошивайлів і, звичайно ж, Музей українського гончарства — опішнянські must see.

Ще 20 кілометрів, і Диканька. Там шукайте: Троїцьку церкву, Кочубеївські ворота, Миколаївську церкву, кочубеївські багатовікові дуби. Ось вони, по порядку:

Троїцьку церкву будували в неспокійні часи козацтва (1780), тому з храму є два потайні ходи, один з яких сполучений із системою підземних ходів села, а другий веде до склепу Кочубеїв. Легенда свідчить, що саме цей собор фігурує в гоголівській «Ночі перед Різдвом». У ньому коваль Вакула «на стіні збоку, як увійдеш у церкву, намалював [...] чорта в пеклі, такого гидкого, що всі плювали, коли проходили повз [...]».

Трохи далі знайдете тріумфальну арку. Зараз вона практично стоїть посеред поля, а раніше була парадним вʼїздом у маєток родини Кочубеїв. На жаль, ні палац, ні оранжерея, ні стайні з манежем, ні інші господарські споруди не збереглися — згоріли в 1919 році, під час громадянської війни.

Поряд із тріумфальною аркою — Миколаївська церква. Вона побудована в 1794 році архітектором Миколою Львовим, який працював над усіма спорудами маєтку Василя Кочубея. Храм унікальний системою подвійного купола, а також верхнім розташуванням лож для хору. Під церквою, у фамільній усипальні, спочивають кілька поколінь роду Кочубеїв. Просто перед храмом залишилося чотири з приблизно сімдесяти дубів, висаджених на вʼїзді в маєток політика. Вік дерев понад 800 років. Згідно з легендою, під ними Мотря Кочубей таємно зустрічалася зі своїм коханим — гетьманом Іваном Мазепою.

За 30 кілометрів від Диканьки — Гоголеве. Назва села говорить сама за себе. Тут розташований Національний музей-заповідник Миколи Гоголя. Не дивлячись на те, що садиба, у якій письменник провів отроцтво, згоріла під час Другої світової, сучасну реконструкцію батьківського будинку та флігеля, в якому був облаштований кабінет Миколи Васильовича, створено за оригінальними фотографіями та планами. Детальніше про експозицію, історію маєтку, а також сад і грот на березі озера розкажуть екскурсоводи музею.

Дістатися до Полтави (45 кілометрів), швидше за все, вийде вже під вечір. Повечеряйте чим-небудь з української кухні (наприклад, у «Першій галушковій мануфактурі») і заночуйте в готелі ближче до центру (ціна номерів стартує від 400 гривень). Наступний день буде насиченим, вас чекають: Іванова гора, Полтавський краєзнавчий музей, Спаська церква, Музей-садиба Котляревського, поле Полтавської битви та памʼятник галушці.

День четвертий: Полтава

Почніть прогулянку Полтавою з історичного центру — Іванової гори, названої на честь Івана Котляревського. Крім цілком передбачуваного Музею-садиби письменника, тут також розташований Свято-Успенський собор — перший храм, який зʼявився в місті, памʼятник галушці та Ротонда дружби народів. З «білої альтанки» (так часто називають ротонду) відкривається прекрасний краєвид на Полтаву і Хрестовоздвиженський монастир, що розташувався на сусідньому пагорбі.

Після цілого комплексу памʼяток на Івановій горі вирушайте в Полтавський краєзнавчий музей. Навіть якщо вас не особливо цікавить його тематика, на музей варто поглянути хоча б тому, що він є одним з найстаріших в Україні. Будівля зведена в 1908 році для Полтавського губернського земства за проєктом Василя Кричевського і стала зразком українського архітектурного модерну.

Серце сучасного міста — Кругла площа з садом. У центрі — монумент Слави на честь 100-річчя перемоги над шведами під Полтавою. Площа оточена адміністративними та житловими будинками і є єдиним на пострадянському просторі композиційно завершеним архітектурним ансамблем епохи російського губернського класицизму. Регулярний план забудови був створений за прикладом Санкт-Петербурга, де вулиці перетинаються під прямим кутом. Будівлі Дворянського зібрання та Губернських державних установ (зараз — Міськрада), будинок генерал-губернатора (зараз — Рада профспілок), Петровський кадетський корпус заслуговують особливої уваги.

До «Поля Полтавської битви» (вулиця Шведська Могила, 32) краще підʼїхати на машині. Цей державний історико-культурний заповідник створений у 1909 році на полі Полтавської битви до її 200-річчя, поряд із братською могилою воїнів. До заповідника входять Музей історії Полтавської битви (1909), Сампсоніївська церква (1856—1907), братська могила солдатів (1894), десять гранітних обелісків на місці редутів (1939), памʼятник Петру І (1915), памʼятник Слави (1811), памʼятник на місці відпочинку Петра I (1849), памʼятник козакам (1994) та інші.

Якщо після огляду ключових памʼяток у вас іще лишився час, оберіть для візиту що-небудь із цього списку: Музей-садиба Панаса Мирного, Музей Володимира Галактіоновича Короленка, Полтавський просвітницький будинок імені Миколи Гоголя; музеї військових конфліктів XX століття, авіації і космонавтики, дальньої та стратегічної авіації; Художній музей; Спаська та Пантелеймонівська церкви; Хрестовоздвиженський монастир; філармонія, Драматичний театр імені Гоголя.

День пʼятий: Полтава — Мгар — Київ

Після ще однієї ночі в Полтаві маршрут веде назад у Київ. Дорога до столиці прекрасна, усі 350 кілометрів пролетять досить швидко. Головне — не забудьте зупинитися на півдорозі, звернувши за шість кілометрів від Лубен до Мгарського монастиря, що височіє над річкою Сулою і помітний з дороги — він розташований на її правому боці. Заснований у 1619 році на кошти княгині Раїни Могилянки Вишневецької, монастир відігравав важливу роль у культурному й духовному розвитку України аж до приходу Рад. На початку 1930-х років на території Мгарського монастиря створили патронат для дітей «ворогів народу». У 1937-му монастир став казармою дисциплінарного батальйону, а з 1946 року — військовим складом. У 1985 році святиню обладнали під піонерський табір. І лише в 1993 році він повернувся до Української православної церкви.