🎧 Spotify | Apple | Google | MEGOGO
Як тема китайських новин стала для вас настільки близькою, що ви вирішили відстежувати їх майже щодня?
Я працюю з Китаєм з 2015 року, я там мешкала. Зараз допомагаю українським компаніям виходити на ринок Китаю. Коли почалась [повномасштабна] війна, я була не в Україні й мені було важливо чимось допомагати. Я почала думати, як тут можуть згодитися мої знання і досвід. І звернула увагу, що дуже мало інформації є про те, як Китай висвітлює війну. А це велика й дуже впливова держава. Так я вирішила моніторити китайські новини, перекладати українською ключові наративи, ділитись цим у телеграм-каналі ― і додавати свої коментарі щодо того, чому Китай розповідає про війну саме так.
А як Китай висвітлює війну?
Тут слід зазначити кілька важливих моментів. По-перше, у Китаю та росії задовго до початку війни існував контракт між двома ключовими медіахолдингами ― російським Sputnik Media і китайським інформаційним холдингом, вони обмінювались новинами. Тобто російська пропаганда в Китаї поширювалася вже давно. Другий важливий фактор ― це те, що в Китаї як у комуністичній державі всі медіа контролює влада. Так, там є і приватні ЗМІ, але в них невелика частка ринку, та й все одно вони цензуровані.
Від початку повномасштабної війни китайські ЗМІ ретранслювали російську пропаганду ― мовляв, росіяни приходять «визволяти», «спасати», а українці «бомбили Донбас» тощо. Але в Україні є асоціація китаєзнавців, яка досить швидко домовилась про співпрацю з нашим Укрінформом про переклад новин для Китаю і про вихід на китайські медіа для того, щоб поширювати там наші новини. Масового результату це не дало, але я побачила, що протягом трьох місяців від початку війни в Китаї принаймні почали посилатись на щось з Укрінформу, на заяви українських посадовців з їхніх акаунтів у соцмережах.
Але навіть після появи іншої позиції головний інформаційний посил Китаю не змінився. Він такий: є Сполучені Штати Америки, це агресор, тож уся пропаганда скерована проти нього. А оскільки США допомагають Україні, то Китай просуває тезу, що Україна ― це пішак Штатів. Офіційний Китай справді підтримує російську пропаганду, але заради іншої, ключової пропаганди ― антиамериканської. Китай інформаційно підтримує росію лише тому, що вона теж проти Штатів.
І не було взагалі історій про українців? Можливо, матеріали про історію нашого народу, про історію конфлікту? Чи все це суто імперіалістична війна для них?
Деякі медіа Китаю публікують авторські колонки. І це єдине місце, де можна було почитати, як переживають війну тутешні китайці, як вони тікали з України та повертались до Китаю. Були історії і про те, як українці переживають війну. Також важливо, що посольство Китаю в Україні відновило свою роботу лише за рік після початку війни. Доти якісь акредитовані журналісти, акредитовані китайські ЗМІ не приїжджали в Україну, вони не бачили війни.
Іще в таких колонках можна було прочитати, що не все так однозначно, що це не просто росія прийшла когось «захистити». І що в України є всі шанси виграти цю війну і відвоювати свої території.
Цікаво, що така позиція теж дозволялась. Це були якісь великі медіа з широким охопленням чи щось нішеве?
Так, це великі медіа, наприклад, Phoenix, Huanqiu. У цих медіа чимало авторських колонок ― і там є як проросійські, так і проукраїнські автори.
Чи коливалась якось пропаганда Китаю щодо України з плином війни? Коли ЗСУ почали відвойовувати території або коли розвивалась трагедія в Маріуполі?
Китай ― країна, яка любить силу, любить якісь перемоги. Коли Україна почала відвойовувати території, позиція Китаю справді стала обережнішою. Там почали більше розповідати про те, що Україна відвойовує території, що знаходять інформацію про жертв [серед цивільних], що стає відомо, як поводилися [на окупованих територіях] росіяни. Відчутніше змінилась ситуація в соцмережах. Там почали висміювати «другу армію світу», яку виганяє Україна.
Я спілкувався з частиною учасників цієї групи українських китаєзнавців, які намагались поширювати наші новини в Китаї. Вони сказали, що за якийсь час їхні акаунти в соцмережах Weibo і WeChat блокували. Окремо блокували пости зі словами «війна», іноді навіть «Україна». І, зрештою, можливість вільно поширювати там інформацію залишилась лише в офіційних українських акаунтів, тобто в українського посольства в Китаї. Чи правда це і чому так сталося?
Так, це правда. У Китаї всі соцмережі цензуруються. Зокрема, під забороною слово «війна» та будь-які картинки й відео зі сценами насильства. Вільно публікувати можуть хіба що офіційні сторінки посольств. Але ми маємо розуміти, що навіть якщо інформацію видаляють за годину чи за добу, вона все одно впливає на тренди. Ми бачили, що в трендах вилітала «Буча», наприклад. Вилітали «Маріуполь» і «Азов». І китайці вже могли бачити ширшу інформацію, ніж те, що там поширює росія.
Хотів би звернутися до вашого досвіду проживання в Китаї та неформального спілкування з китайцями. З України здається, що Китай намагається грати роль миротворця, але водночас переслідує свої інтереси, які не зовсім на користь демократії та того, що є цінним для нас. Але очевидно, що в цій історії ідеться не лише про геополітику, але й про ментальність, культурні особливості, про те, як у принципі люди сприймають будь-які заворушення та протидію режиму чи сильній руці. Яким було ваше спілкування з китайськими знайомими на початку війни та яке воно зараз, якщо зберігається? А ще як, на ваш погляд, китайці сприймають цю війну?
Спершу в людей був шок і вони дуже співчували, попри пропаганду і всю ту інформацію, яка є в них у головах уже досить давно. Але реагували по-різному. Одна з компаній, з якою я працюю, створила можливість донатити на гуманітарні потреби. Ми вирішили, що нехай китайці не будуть допомагати війську ― вони можуть допомогти гуманітаркою (до речі, офіційно їхня держава виділила гуманітарну допомогу Україні лише раз, минулого березня). І я поширювала інформацію серед своїх бізнес-партнерів у Китаї, що на нас напав агресор, підтримайте цивільних. Дехто допомагав, але були й ті, хто ніяк не відгукувався взагалі. Уже потім люди з цих компаній у приватних повідомленнях писали мені: «Вибач, WeChat контролюють, і нам небезпечно навіть реагувати на ваші повідомлення».
Але так було недовго. Я навіть памʼятаю, чому люди просто забули, що в Україні війна ― у них почався локдаун через ковід. Із квітня минулого року Шанхай на два місяці просто «зачинили». Люди сиділи вдома і переживали, що в них недостатньо ліків чи їжі. Хтось залишився зачинений на роботі. Моїм колегам, друзям і бізнес-партнерам стало не до війни, вони почали питати про неї набагато рідше.
Зараз наша комунікація вже суто бізнесова. Недавно я під час зідзвону розповідала, що в нас сталася екологічна катастрофа після того, як підірвали [Каховську ГЕС]. Але якогось співчуття чи співпереживання я не помітила.
І про те, що Україна бореться із зовнішнім загарбником, що це війна демократії з диктатурою, не говорять, так?
Абсолютно ні. Там радше проводять паралелі про те, що це Штати борються з росією. І що якщо Штати поборють росію, наступним може стати Китай. Ось такі загалом настрої у пересічних китайських громадян.
Ви сказали, що китайці люблять силу. Колись давно росія здавалася сильною ― тепер вона не демонструє успіхів, там і всередині проблеми почалися. Чи вплинуло це на позицію китайців щодо своєї «безлімітної» дружби з путіним? Чи не відчувають вони, що поставили не на того? І чи не проявляється це якось у медіа?
Офіційна позиція зовсім не змінюється. Є бідна маленька росія, проти якої виступив увесь західний світ. За цей час росія в офіційних медіа перетворилася з агресора ― тобто держави, яка прийшла [на чужу землю] з певними намірами ― на жертву. Жертву, проти якої весь Захід іде зі зброєю, проти якої постійно вводять санкції, яка шукає нові канали постачання [товарів], у якій страждають громадяни. І, мовляв, росія хоче миру ― а на мир ніхто не йде, західні країни хочуть воювати.
Як Україна могла б доносити свою позицію до Китаю? Як поширювати нашу точку зору там?
У Китаї як у комуністичній державі велике значення мають ранги та позиції. У нас, на жаль, довго не було посла в Китаї. Був представник посла, яка, я впевнена, вела потужну роботу. Але з точки зору рангів для Китаю дуже важливо, щоб посол спілкувався з послом, президент із президентом. Буквально у травні цього року зʼявився посол ― Павло Рябікін. Я впевнена, що коли ця робота почнеться на іншому рівні, на інших рангах ― тоді можна буде більше говорити про офіційний обмін новинами, про якісь офіційні залучення журналістів, акредитації, про якісь, можливо, спільні конференції, організацію дзвінків із високопосадовцями, що зможуть доносити нашу позицію. Бо Китай не та країна, яка залучатиме українських колумністів.
За час спостереження за китайським медійним полем чи траплялись вам матеріали, які запамʼятались? Або як приклади дуже дивної пропаганди, або як зразки насправді хорошої журналістики.
Було й хороше, і погане. Із другого запамʼяталось, як офіційні медіа передруковували пропаганду росії, наприклад, про Бучу. Для мене це було абсолютним шоком: неперевірені новини публікували на рівні офіційних ЗМІ. Про те, що це [загиблі жертви росіян] актори, про те, що хтось лежав як труп, а тоді встав і пішов. Був іще один факт, який мене дуже вразив. Думаю, ви памʼятаєте, що в Китаю та Гонконгу три роки тому був конфлікт, після якого протести в Гонконзі придушили, а Пекін максимально загарбав регіон під себе. І [після повномасштабного вторгнення росії] в Китаї поширювалась інформація, що ватажок батальйону «Азов» під час протестів у Гонконзі був там, і він є одним із тих, хто взагалі організовував ці протести. Що він підтримував гонконгців у їхньому прагненні не бути з Китаєм.
Це навіть креативно.
Так, дуже. Є речі, які я читала й вони мені просто не налазили на голову, бо як можна таке придумати? Наприклад, офіційні медіа писали про біолабораторії в Україні, що там спеціально вирощували якихось птахів зі спеціальними вірусами, а потім вони полетіли по всьому світу, почали заражати країни Африки ― та й ковід до Китаю вони принесли. І це державні медіа.
Із позитивного мені запамʼятались більше людські історії. Наприклад, про те, як сімʼя китайців, яка працювала в Україні, під час війни під обстрілами виїхала спочатку на Західну Україну, а потім вибиралася за кордон. Так було і в багатьох українців, хто виїжджав у той час. Цю історію подали людяно і правдиво. Іще траплялось, що правдиво цитували [відверті заяви] наших високопосадовців. Але, на жаль, негативу було значно більше.
На чому зосереджуються китайські медіа щодо України зараз?
Зараз Китай максимально пропагує свою «формулу миру» ― той мирний план, який вони поширили в лютому. Мені здається, вони й надалі будуть максимально просувати цю історію. При цьому Пекіну, на жаль, неважливо, у яких кордонах закріпиться цей мир. Китай просто зацікавлений у тому, щоб скоріше закінчилась війна, бо вона впливає на його економіку та дипломатичні відносини з різними західними країнами. Друге, що Китай буде поширювати, ― це позиція відбудови. Але тут теж економічна мотивація, бо є зацікавленість інвестувати в інфраструктуру України, у відбудову. Тут варто розуміти, що це ризик чи навіть пастка, у яку зараз потрапили країни Африки. Китай колись чимало туди інвестував, зараз ці країни залежні від нього, а він просто черпає звідти корисні копалини та ресурси.