🎧 Слухайте цей епізод також тут:
- Soundcloud
- Google Podcasts
- Spotify
- НВ подкасти
- MEGOGO (у застосунку)
Привіт, це «Напалм», я Маша Жартовська. Сьогодні у нас в гостях Аліна Довженко, диджитал-маркетинг менеджерка, яка живе в Києві, але застрягла в Нью-Йорку напередодні війни. Аліно, розкажи, будь ласка, як ти опинилася в Нью-Йорк і що сталося потім?
Привіт, Маріє. Я полетіла в Нью-Йорк 6 лютого, приїхала до друзів. Мала пробути тут у відпустці близько двох тижнів і полетіти назад 21 лютого. Lufthansa в мене були авіалінії. І вони почали переносити рейс. Спочатку вони його скасували, кілька разів переносили й знову скасували. І я звернулася до одного хлопця з Києва, у якого своя туристична агенція. Він мені допоміг перебукати квитки на інші авіалінії. Останній мій рейс — це Turkish airlines на 23 лютого о 23:30 за Нью-Йорком.
Я спакувала речі, попрощалася із друзями, попрощалася з Нью-Йорком. Поїхала в [аеропорт] JFK трохи раніше — вирішила випити келих вина. До мене підсів якийсь дідусь з Алабами, побачив у мене на столі український паспорт, почав розпитувати про Україну. А я розуміла, що коли повернуся в Україну, уже діятиме воєнний стан. Але ж ніхто ж не думав, що почнеться повномасштабна війна. Я поспілкувалася з ним, спокійно пройшла контроль. А коли я підходила до стійки на посадку, мені написала знайома, яка мешкає в Нью-Йорку: «Аліно, якщо в тебе є можливість зараз не вилітати до України, будь ласка, не роби цього, бо там начебто неспокійно».
Я перевірила все в гуглі — ніяких апдейтів не було. Пишу їй абсолютно зі спокійними думками, що все буде нормально. Підходжу до стійки на посадку. У мене забирають паспорт, забирають квиток. Питають, чи моя кінцева точка — це Київ. Я кажу, що так. І щось починається із цього моменту відбуватися незрозуміле. Вони починають шепотіти, передавати мій паспорт. Я стою і не розумію, що відбувається, можливо, мене із кимось сплутали. І я починаю у них запитувати, що взагалі сталося. Мені спочатку ніхто не відповідав. А потім абсолютно з кам’яним обличчям говорять: «Ти не можеш їхати because of war in Ukraine». Для мене тоді уявити, що вони вкладають у це поняття, було складно. Я починаю телефонувати мамі, хоча це було дуже рано за Києвом. Вона сказала мені, що Київ обстрілюють. Менеджери із Turkish Airlines сказали, що у мене є рівно 2—3 хвилини, щоб вирішити, чи залишаюсь я у США. При чому вони мені рекомендували: «Якщо є можливість, будь ласка, залиштеся у США. Або можна летіти до Туреччини та жити там три місяці, тому що це дозволяє паспорт громадянина України».
У мене стався повний mental breakdown. Але я все ж таки вирішила залишитися в Америці, тут в мене є хоча б якісь знайомі. Потім ще півтори години я чекала зняття багажу з рейсу. Зі мною був десяток українців, які опинилися в такій самій ситуації. Це були люди у відрядженнях або у відпустці, або люди похилого віку, які приїхали в гості до своєї родини. У мене в єдиної сталася істерика. Якийсь хлопець з Одеси віддав мені свою воду, щоб я заспокоїлася.
А мама зараз залишається в Києві?
Так, мама із татом в Києві. Я кілька тижнів намагалася вмовити їх виїхати. Але вони сказали, що це наша земля, наш дім, наше місто. Водночас вони говорять: «Як ми раді, що ти не тут, щоб ми за тебе не переживали».
Поясню слухачам, що ми з Аліною обидві дуже любимо Нью-Йорк і влітку намагалися там зустрітися. Але вона тоді тільки прилетіла, а я вже летіла в Україну. Ми полетіли з чоловіком 1 лютого. І тоді весь час були прогнози, що можливе вторгнення росії в Україну. Моя знайома пропонувала залишитися у неї в Коннектикуті, але ми полетіли назад. Було незрозуміло, що може щось початися. І ти лишилася у своїх знайомих?
Так. Це була та знайома, яка за п’ять хвилин до цього феноменального моменту мені написала. Коли я вирішила залишитися в Нью-Йорку, у мене не було плану чи розуміння, де і як я буду жити та що робитиму. У мене за хвилину пів життя пронеслося перед очима. І думаю, якщо я полечу зараз у Стамбул, то там я взагалі не була, у мене немає там знайомих. А якщо звідти я не зможу потрапити в Європу? У мене був мільйон думок у голові. І я зважила на те, що це ще й мій десятий візит був до Нью-Йорку — ювілейний. Не можу сказати без іронії про це. Я на побутовому рівні тут розуміюся, знайомі в мене є. Просто написала Каті, що ось така ситуація. І вона сама запропонувала, сказала: «Uber та їдь до нас на Манхеттен».
І зараз ти залишаєшся з ними?
Так.
Це два майже місяці?
Ні. Життя в Нью-Йорку ділиться на відпустку, коли я не жила з ними, і на незрозуміло що. Фактично, я живу з ними понад місяць.
Батькам легше, що ти в безпеці. Нам теж, коли ми були там, здавалося, що все дуже страшно. Ти читаєш всі новини. А в Києві ми якось призвичаїлися до повітряних тривог. Можливо, тобі здається, що тут страшніше.
Я розумію, як ця штука працює. Є тривіальний приклад: повернемося до чудових часів коронавірусу. Я минулого лютого прилітала до Америки, а моїй мамі здавалося, що я вийду з JFK і відразу захворію на коронавірус, помру тут. Тому що в новинах показали, що ситуація з ковідом у Нью-Йорку дуже погана. Хоча в Києві в той самий час вона була не краща, можливо, навіть гірша.
Я бачила, що ти зайнялася волонтерством, допомагала розподіляти допомогу. Було дуже багато пікетів в Нью-Йорку, наша діаспора активізувалася. Як це було зсередини?
Дуже швидко всі активізувалися. Наступного ж дня люди почали виходити на мітинги на Таймс-Сквер. Активізувалися волонтерські організації — як відомі на кшталт «Разом for Ukraine», так і невеликі локальні, які починали збирати кошти, гуманітарну допомогу для України. Цього було дуже багато. Я шукала різні організації, яким потрібні зайві руки, щоб пакувати гуманітарну допомогу.
Зараз ти лишаєшся на туристичній візі, яка не дозволяє ані працювати, ані винаймати житло, лише перебувати в Штатах шість місяців. Третього березня адміністрація президента анонсувала тимчасовий статус захисту. Але України немає в списках країн, громадяни яких можуть податися на цей статус. До того ж Штати це зробили тільки для тих громадян, які станом на 1 березня опинилися у США, власне, як ти. Ти дізнавалася про умови цього статусу?
Так. Я сюди влетіла з візою В1/В2, зі штампом до серпня. Але легально я нічого не можу робити. І всі чекали, коли Америка зробить що-небудь для України. Третього березня вони випустили цей temporary protected status. Це дуже цікаво, напевно, того дня у мене почався стан зради. Я чудово розумію, що жодна країна не зацікавлена робити забагато для громадян іншої країни, однак США багато обіцяли. І коли вони готували цей статус захисту, це виглядало так, наче мало не грінкард будуть видавати. Але виявилося, що вони не зробили нічого для українців, які хочуть поїхати з місця, де ведуться бойові дії.
Цей статус дає право легально перебувати на території США протягом 18 місяців. З ним можна подаватися на дозвіл на роботу, на social security, на amber, на advance parole, це посвідка, з якою можна виїжджати з країни. Але це абсолютно ніяк не змінює твій статус тут, не надає жодних преференцій, якщо ти захочеш емігрувати сюди. Ще й коштує майже $600. Коли ти виграєш грінкард у лотерею, то збір документів коштує дешевше, ніж temporary protected status, який не дає нічого. США — це велика бюрократична машина, тут нічого швидко не вирішується. Але станом на 29 березня невідомо, коли Україну внесуть до списку. Я за цей час мала консультації із 12 адвокатами, половина з них не розуміють, як це буде працювати. Навіть якщо цей статус приймуть, усе одно строк очікування — приблизно 6 місяців. Це взагалі не має жодної логіки, якщо протягом цього часу я все одно нічого не можу робити.
Тобто ти не можеш працювати?
Цей момент дуже критичний. Крім того, чи не нашкодить цей статус моїй туристичній візі або гіпотетичній візі в майбутньому? Чи буде в мене якийсь папірець, що воно все у процесі? На жаль, я не отримала якихось конкретних відповідей. Я розумію, що адвокати самі в шоку, вони мають або підіймати справи, як це було у випадку інших країн, або розбиратися за фактом з тим, що змінилося зараз для України. Я продовжую шукати міграційних адвокатів, які ще якусь інформацію можуть додати.
Є таке, що поміж цих $545 ти маєш заплатити адвокату за його послуги, за подачу цієї форми.
Якщо бути чесним, заповнити форму можна самостійно. Але потрібно бути уважним, бо там є посилання на закони, а в них — посилання на інші закони. Ти маєш розібратися в міграційному праві в Америці за секунду. Якщо ти вмієш гуглити, якщо в тебе вистачить нервової системи. Але, звичайно, краще користуватися послугами адвокатів. Мені називали різні ціни — від $500 до $2,5 тисячі — за заповнення цих форм. Але також я чула, що можна знайти адвокатів, які працюють pro bono і допоможуть безплатно. Але мені здається, що там, де безплатно, там воно буде заповнюватися так само, як ти б заповнювала самотужки.
Ви якось кооперуєтеся з людьми, з якими разом застрягли тоді в аеропорту?
Гарне запитання, але в цей момент, коли я була у JFK і в мене стався mental breakdown, я взагалі не подумала про те, що у цих людей треба взяти контакти. Я намагалася шукати в ком’юніті людей, які опинилися в такій самій ситуації, і не знайшла жодної людини. Знайшла людей з Європи. А найбільше знайшла людей, які мають громадянство всім відомої нам сусідньої країни, які були тут у відпустці, але зі зрозумілих причин тепер не хочуть туди повертатися. Мені здається, якщо ці люди дуже захочуть залишитися в Америці, вони це зможуть зробити легше та швидше, аніж громадяни України.
Підсиплю зради, тому що я теж відстежую ці форуми й бачу, що пишуть українці. Порада, за яку хочеться стукнути по клавіатурі людям, — «подавайтеся на політичний притулок». Політичний притулок — це коли ти маєш довести, що твоя країна тобі загрожує. Україна ніяк не загрожує своїм громадянам. А війна, парадоксально, не є причиною для політичного притулку. Насправді росіяни, перебуваючи у США, зможуть довести, що росія їх притискає, у них більше шансів. А ще політичний притулок дає право на допомогу — вони можуть присісти на гроші від уряду Сполучених Штатів.
Коли подаєшся на політичний притулок, ти там зависаєш на невизначену кількість років. Але ти відразу отримуєш той самий дозвіл на роботу, social security — усі ці документи. Так, зараз люди з громадянством росії мають більше шансів отримати політичний притулок і документи. Тому що можуть знайти будь-яку фотографію з плакатом [з мітингу в рф]. Ті люди, з якими я тут бачилась, були доволі притомні та не підтримували те, що робить росія. Вони посварилися зі своїми батьками, які це підтримували.
І ти права, мене дуже сильно дратували [деякі дописи українців у США]. Люди різні, люди егоїстичні. Пишуть: «О! Тепер точно потрібно переїжджати». І мене дуже дратувало, коли люди не розбираються в міграційному праві, [але дають поради]. Вони ж починають когось вводити в оману, давати дивні поради, як обманути державу.
Тимчасовий статус захисту має працювати в кількох напрямах. Перший — возз’єднання родин: якщо у мене є родичі у Штатах, вони теоретично можуть мене забрати. А насправді таких запитів величезна кількість, люди вимушені переходити кордон із Мексикою, тому що там є «зелений» коридор, але це реально три кола пекла. Друга історія — певні групи можуть туди забирати, на кшталт ЛГБТ або журналістів, але не зрозуміло, як це працюватиме. І всі дуже чекають цього гуманітарного пароля, який анонсували для 100 тисяч українців. Якось це обговорюється в діаспорі?
Не чула ніяких деталей про гуманітарний пароль. Що я зрозуміла, це історія, коли ти приїхав на кордон без нічого і просиш притулку. Чесно кажучи, деталей не знаю, але за цей місяць двом моїм знайомим з України, які тут живуть вже 5—7 років, вдалося вивезти сюди батьків. Але в мого знайомого мама мала туристичну візу, тож він просто купив їй квиток і вона прилетіла в Нью-Йорк. А інша знайома вивезла маму з Києва спочатку до Польщі. Там вона зробила туристичну візу і кілька днів тому прилетіла до Америки.
До речі, зараз багато українців намагаються зробити туристичні візи США в Польщі. Але щодо туристичної візи, ти маєш довести, що повернешся у свою країну. Зараз ситуація може бути не такою. У Польщі багато відмов за туристичними візами. Люди, можливо, і могли б виїхати у Штати до родичів, але вони опиняються в ситуації, коли у них немає механізму. Попри публічні обіцянки, що «ми будемо приймати українців з обіймами».
У перші тижні, коли це анонсували, масово ставили відмови всім, і це додавало ще більше зради. Потім пішла хвиля, коли почали видавати візи. Але є такий момент, негласне правило: коли ти подаєшся в мирні часи, то маєш довести, що ти за будь-яких обставин повернешся. Якщо в тебе є родичі в Америці, це навіть гірше сприймалося, бо тобі там буде за кого зачепитися. Так роблять усі країни — тебе одразу сприймають як потенційного мігранта. Коли США анонсували туристичні візи в Європі, вони говорили про те, що надаватимуть перевагу тим, хто має тут родичів із грінкард або з громадянством Америки. Але при цьому доведи, що ти повернешся. Це було дуже дивне рішення — почати видавати туристичні візи, розуміючи, що туризм зараз не ціль подачі на візу. Краще б вони прискорено зайнялися тимчасовими статусами захисту або возз’єднанням із сім’єю.
Одне з останніх запитань, які я тобі хотіла поставити. Я бачила у Facebook, коли ти пишеш про свою ситуацію, лунають закиди: «Чому ти ниєш? Не так погано застрягти в Нью-Йорку». Але одна справа, коли ти прилітаєш у Штати як турист, який збирається сходити на шопінг і погуляти містом, зовсім інша — коли тобі потрібно на щось жити та винаймати житло. Чи є у тебе плани, що робити далі? Можливо, будеш продовжувати туристичну візу?
До серпня я можу особливо не нервувати. Я не порушую ніяких законів тим, що я просто тут перебуваю. Я маю ФОП в Україні, мене на роботу можна оформити як незалежного консультанта. Єдине, що на мене давить, — це момент із житлом, тому що я розумію, що так не може тривати вічно. Я дуже вдячна людям, які мене прийняли, але розумію, що це неорганічна і ненормальна ситуація. Ще проконсультуюся з адвокатами та зрозумію, які є варіанти з житлом. Буду активно шукати проєкти, щоб працювати головою.
Нагадаю, що застрягти без жодного статусу — це зовсім не туризм.
Навіть у спокійні часи люди завжди казали, що еміграція і туризм — різні речі. У мене є знайомі, які переїжджали сюди дуже красиво — із робочими візами, купою документів, по-білому, із сім’єю та роботою на дуже великі суми. І навіть вони впадали в депресивні стани, тому що не справлялися зі зміною картинки, з абсолютно новими правилами. А я взагалі тут одна, у мене немає чоловіка, немає дозволу на роботу. Але в мене не так багато часу на журбу, треба брати себе в руки.
Сьогодні має відбутися чергова розмова Зеленського і Байдена щодо допомоги Україні в цій війні, можливо, там буде нова обіцянка для нас.
Так, ще тепліші обійми. Я прийняла позицію реаліста, але з негативною конотацією. Кілька днів тому мені телефонує мама і говорить: «Ось, Аль, я дивлюся промову Байдена, зараз напевно щось буде класне, зараз тобі стане легше жити». А я про себе думаю: мені її якось потішити чи просто промовчати?
Добре, тримайся. Дякую тобі величезне.
Дякую. Маю надію, що все скоро скінчиться, ми переможемо. А всіх, хто це підтримував чи не допомагав, добре запам’ятаємо.
Щасти. Це був «Напалм», підписуйтесь на нас.