Де в дітей можуть випитувати дані?
Вікторія Ковтун: У будь-яких соціальних мережах. І одними із найнебезпечніших є ігрові чати. Ігрові чати — це онлайн-середовище, де діти та інші гравці спілкуються між собою безпосередньо під час гри. Вони бувають текстові, голосові та комбіновані. Окрім цього, поза грою є так звані ігрові форуми або спільноти, де гравці можуть обговорювати загальні питання щодо гри, можливо, якусь стратегію, а також вступати у приватні та групові листування.
Які основні правила поведінки для дітей в інтернеті? Чи потрібен батьківський контроль?
Катерина Гольцберг: Коли ми даємо нашій дитині її перший гаджет, вона вже потрапляє в зону ризику, і ми маємо про це знати. І тому іноді, коли батьки приходять і питають, як тепер встановити батьківський контроль, я відповідаю, що вже трохи запізно. І бажано дати його якомога пізніше, тому що у нас вже дворічна дитина може з гаджетом сидіти, а це не дуже добре і з психологічної точки зору, і з безпекової.
Батьківський контроль — це правила, які обмежують небажані дії дитини в інтернеті. Перше правило — це користуватися в певному часовому відрізку. Тобто дитина не має довго використовувати гаджет, тому що є звикання, небезпека для очей та постави, і є зовнішні небезпеки, які йдуть від інших людей. Дитина, на жаль, не може іноді прослідкувати, що йде від інших людей. Їй може здаватися, що це друзі, але ми розуміємо, що в інтернеті ми ніколи не знаємо, із ким спілкуємося.
Для мене зараз найзручніша програма Family Link, яка не може бачити, що дитина пише, не може, наприклад, писати від її імені, не може прослуховувати простір біля дитини, але вона може встановити час. Коли дитина має спати, телефон виключається, і вмикається тоді, коли вона зранку просинається. Можна обмежувати час на певні програми, знати геолокацію, що зараз, в умовах війни, корисна річ.
Як пояснити дитині, чому потрібен контроль?
Катерина Гольцберг: У програмі є такий договір, який батьки мають прочитати разом з дитиною. Поміркованих домовленостей з дитиною можна досягти саме через цей договір та обговорення, якщо когось щось не влаштовує. Це важливо. І дитина погоджується на те, що цей договір існує. Не можна робити це таємно від дитини. Вона має знати, що вона під батьківським контролем та його умови.
Батьки не мають погрожувати, залякувати при цьому, знецінювати самостійність дитини. Вони мають сказати: «Я доросла людина і я дуже тебе люблю, я про тебе піклуюся, я переживаю. Зараз небезпечний час, існують ось такі небезпеки. І для того, щоб їх уникнути, ми з тобою домовляємося про те, що я буду відстежувати певні речі». Це не покарання, це домовленість.
Переважно батьки контролюють час і місцеперебування дитини в інтернеті. І, звичайно, є програми, які обмежені віковими параметрами. І тоді, якщо дитина хоче завантажити таку програму, батькам на телефон приходить відповідне повідомлення.
Як саме росіяни чи інші шахраї випитують дані в дітей?
Вікторія Ковтун: Вони можуть почати з найпримітивніших запитань: якими іграми цікавишся, яка в тебе стратегія, який рівень. Поступово, із часом, вони можуть переходити до особистих даних дітей, батьків, чи є військові в родині, чи вони перебувають на фронті. Не можна цього казати ніколи, у жодному разі, це завжди потрібно дітям пояснювати.
Також вони можуть залякувати дітей, вимагати потім у батьків викуп або, навпаки, примушувати дітей до якихось небезпечних дій. Можуть представлятися ровесниками або навіть друзями, або якщо це хлопчик — представитися дівчинкою, і навпаки. Вони можуть маніпулювати, включаючи агресію, емоційні чинники. Можуть представитися волонтерами або представниками волонтерських організацій, які надають допомогу під час війни людям і, можливо, тваринам.
Чи можна читати приватне листування дитини?
Катерина Гольцберг: Тут я на боці дитини. Приватне листування не має підлягати контролю з боку батьків. Але є певні ситуації, коли мало сенс це [прочитати листування] зробити. У мене у практиці є випадки, коли треба було врятувати дитину від бажання позбавити себе життя. Коли дитина вже досить налякана, ми бачимо, що вона ховає свій телефон настільки, що навіть шаріється чи нервується, коли хтось його просто бере в руки.
Зазвичай в таких ситуаціях у дитини вже є якесь таке листування чи щось в телефоні, що їй соромно показати. Чи є якийсь шантаж, який вже відбувся, і вона боїться, що про це дізнаються батьки. Бажано завжди розмовляти з дитиною, щоб знати, чим вона живе, які в неї інтереси. Тому що небезпека буває в таких, наприклад, телеграм-чатах, де діти можуть обговорювати власні суїцидальні думки і самоушкоджувальну поведінку чи сумніви щодо свого психічного здоров’я. Там можуть дати дітям неправильні поради. Дитина може листуватися зі злочинцем і вже розуміти, що це злочинець. Але вона не може відмовити й надсилає йому, наприклад, свої інтимні фото, тому що дитину вже шантажують, що викладуть ці фото десь на загал. Дитина цього боїться і боїться розповісти про це батькам.
Часто діти бояться щось сказати батькам через покарання. Тут важливо усвідомити, що коли дитина потрапила в таку ситуацію, то вона вже покарана. І повторне покарання з боку батьків буде досить несправедливим і недоречним, цього робити не можна. Тут важливіше допомогти, швидко відреагувати, залучити кіберполіцію, якщо це вже злочин, і допомогти дитині, а не карати її.
Що робити, якщо є підозри, що дитина вже спілкується зі злочинцем?
Катерина Гольцберг: Я раджу батькам насамперед ділитися власними спогадами. Кожна сучасна людина вже пройшла етап, можливо, не шахрайства, а спроб її обдурити через соцмережі. Якщо ми починаємо ділитися таким досвідом із власними дітьми, діти зазвичай теж будуть ділитися з нами. Не треба боятися визнати власну вразливість.
Навіть якщо дитина нічого не розповідає, вона все одно це послухала і зробила власні висновки. У певний момент вона може підійти із цим і щось запитати. І мама в цей момент має знайти час поговорити з дитиною.
Як правильно говорити з дитиною про її досвід в інтернеті?
Катерина Гольцберг: Без знецінення, бо іноді кажуть: «Із ким ти там можеш спілкуватися? Це все шахраї». Такі узагальнення погано працюють. Не соромити дитину: «Як ти можеш таке робити?» Не карати дитину: «А я тобі покажу, що ти таке робиш, як ти міг?!» Батьки мають сісти і слухати. Коли батьки вміють просто слухати, тоді в дитини більше бажання і шансів щось розповісти. Бо більшість просто висуває жорсткі умови, але не цікавиться причинно-наслідковими зв’язками. Треба з дитиною просто розмовляти про буденне, про щось таке, до чого можна доторкнутися. Потім у таких розмовах виникає бажання поділитися особистим.
Що таке правило білборда?
Катерина Гольцберг: Правило білборда говорить про те, що інтернет знає про нас все. І все, що ми хоч раз розмістили в інтернеті, що потрапило від нас в інтернет, там і залишається. Тому треба дитині пояснити, що ми пишемо в інтернеті тільки те, що нам не соромно розмістити на білборді під нашою школою.