Видання The Washington Post поспілкувалося з бійцями українських підрозділів, які, як очікується, відіграватимуть ключову роль у контрнаступі. Вони заявили, що основні тренінги, які для них за кордоном проводили країни-партнери, уже завершились. Тепер це добре злагоджені підрозділи, навчені за стандартами НАТО. Багато хто з них пройшов спеціальну програму в Німеччині, спрямовану на покращення взаємної координації різних видів військ. Там військові, зокрема, вчилися керувати великими групами бійців. «Коли керуєш 7―8 людьми ― це одна справа, ― каже співрозмовник видання з числа бійців ЗСУ. ― Однак під час бою може виникнути потреба координувати роботу одночасно десятків людей. Це зовсім інший рівень задач і складності». Також українці навчалися спільній роботі в симуляторі бойових дій НАТО під назвою KORA. Це навчання теж уже завершили.
Серед інших підрозділів, з якими спілкувались WP, були бійці 47 бригади «Маґура», до формування якої причетний відомий військовий, письменник і блогер Валерій Маркус. У цій бригаді більшість ― народжені вже після розпаду СРСР. Вони мають вдосталь нової західної зброї та ще більше бажання вигнати росіян з України. Хоча в серйозних бойових діях «Маґуру» досі не задіювали і своєї ефективності вона поки ще не показала.
Журналісти видання поспілкувалися з 27-річною Альоною, яка приєдналася до ЗСУ після того, як побачила звірства окупантів у рідній Бучі. Щоб потрапити в «Маґуру», Альона збрехала, що мати знає про її намір приєднатись до армії та схвалює його. В очікуванні бойових завдань бійці бригади продовжують тренування. Іноді командир групи може різко закричати, що серед них є поранений боєць, ― і солдати тренуються максимально швидко накласти йому турнікет і стабілізувати. Більшість тренувань і переміщень бійців зараз відбуваються вночі ― це дає додатковий захист від росіян і дозволяє перевірити в дії прилади нічного бачення.
BBC присвятило матеріал цивільним, які зараз повертаються в міста Донеччини ― навіть у ті, що розташовані відносно близько до лінії фронту, на кшталт Покровська. На початку вторгнення дві третини його 65-тисячного населення залишили місто. Але невдовзі після того як українські війська стабілізували фронт, люди почали повертатись. Також у Покровську тепер живе чимало біженців. Місто знаходиться в зоні досяжності російських снарядів, про це нагадують вирви на дорогах і в парках, а також пошкоджені будівлі, ідеться в матеріалі. Однак, на думку місцевих, тут доволі безпечно.
Журналісти поспілкувалися з Володимиром Вороною, який працює в місті шахтарем. Він не залишав Покровськ. Робота зараз дає йому і дохід, і безпеку ― через важливість його роботи він має броню від мобілізації, також під землею його не дістануть російські атаки. От тільки щоразу, коли Сергій на зміні, він каже, що не впевнений, чи все добре з Покровськом, із його домом і з його родиною. Дружина та маленька донька Володимира виїхали з міста з початком війни, однак днями повернулися. Кажуть, надто сильно скучили за домашнім затишком. «Хто знає, коли тут стане цілком спокійно ― зараз, за рік чи за пʼять років. Ми не хочемо чекати роки ― хочемо жити зараз», ― каже Сергій.
Щобудня ми старанно шукаємо найцікавіші матеріали про війну та розповідаємо про них. Ваша підтримка надихає нас робити це й далі. Допомогти «Бабелю»: 🔸 у гривні🔸 у криптовалюті🔸 Patreon🔸 PayPal: [email protected]