Десятки матеріалів в іноземних медіа за минулу добу присвячені відео, на якому росіяни відтинають голову українському бійцю. Це суто новинні повідомлення, частина з яких стосується української реакції, зокрема того, що представники української влади після цього випадку звірства порівняли росію з ІДІЛ, а Зеленський назвав виконавців злочину «тваринами». Також чимало публікацій стосується витоку даних Пентагону (до ідентифікації та затримання того, хто поширював інформацію). Зокрема, Politico пише, що опубліковані дані підривають довіру України до надійності США ― адже, як з’ясувалося, Вашингтон не має великих надій на перемогу України, а The Atlantic дивується тому, як взагалі стався витік — через закриту групу сервісу, присвяченого обговоренню ігор, і клуб фанатів ютуб-знаменитості з Філіппін. Мовляв, навіть враховуючи багату історію витоків секретних даних, цей шлях дивний.
Утім, один із найбільш комплексних матеріалів останніх днів про російсько-українську війну не стосується ні першої, ні другої гучної теми. Американський громадський мовник NPR опублікував велику та щедро ілюстровану історію про те, як війна відобразилась на житті однієї групи дитячого садка в Харкові. Історія починається із власне будівлі дитсадка ― із яскраво-жовтими стінами, кімнатами, повними іграшок і книжок, шафками для речей, підписаними «Софія», «Даніель», «Богдан». Зараз, утім, там немає ні цих, ні інших дітей: через небезпеку обстрілів будівля садка порожня.
Навчання там припинилося 24 лютого. На стіні досі висить меню на той день: гречаний суп, салат із капусти. В одній з кімнат ― шахова дошка з незавершеною партією. Минулого серпня шансів на те, що життя скоро повернеться до цих стін, стало ще менше: вибух снаряда неподалік пошкодив стіни та розбив вікна. «Однак шкода не так будівлі, як знищеного дитинства», ― каже директорка закладу Яна Циганенко. Щоб відшукати 27 дітей, які були в одній з груп дитсадка до війни, кореспонденти видання мали зустрічі з сімʼями в Україні, Західній Європі та США.
Вихователька групи Ірина Саган залишилася в Харкові. У неї є альбом із фотографіями всіх дітей ― і вона може розповісти про характер кожної дитини. Половина з них зараз не в Україні.
За допомогою чата групи у Viber Ірина могла відслідкувати, хто як виїжджав і де зрештою опинився. Частина батьків із дітьми через Молдову виїхали до Польщі. Хтось освоївся на новому місці легко, а хтось місяці проводив у таборах біженців у Польщі та Німеччині, намагаючись знайти роботу й житло. Хтось зараз перебуває в Іспанії, хтось у Латвії, хтось у США. До Харкова повернулась лише одна родина.
Самі ж діти, як випливає з розмов журналістів із ними та їхніми батьками, різко подорослішали. Вони чітко розуміють, що війну, через яку вони змушені були залишити місто, почав путін, а ведуть її росіяни. Що гучні звуки можуть означати небезпеку. Що в декого вже немає дому, в якому вони зростали, і до Харкова вони можуть більше не повернутися.
Частину травматичних подій минулого року діти вже забули ― чи роблять вигляд, що не памʼятають. Їхня психіка адаптувалась до нових умов швидше, запевняють журналістів батьки. Також дуже допомогли соцмережі: завдяки ним ті, хто дружив одне з одним у дитсадку, досі підтримують стосунки.
Щобудня ми старанно шукаємо найцікавіші матеріали про війну та розповідаємо про них. Ваша підтримка надихає нас робити це й далі. Допомогти «Бабелю»: 🔸 у гривні🔸 у криптовалюті🔸 Patreon🔸 PayPal: [email protected]