Союзники України мають уже зараз замислитись про те, як буде облаштовано повоєнний світ, запевняють професорка урядування Джорджтаунського університету Ліз Морʼє Говард і керівник підрозділу з досліджень питань захисту і стратегії Інституту Брукінгс Майкл ОʼХенлон у статті для впливового видання Foreign Affairs. Вони посилаються на приклад Другої світової війни, коли Тегеранська та Ялтинська конференції визначили обриси повоєнного світу в дні, коли у світі ще точилися бої, а гітлерівська Німеччина ще не зазнала фіаско. На цих конференціях, а також на Потсдамській, держави-учасники антигітлерівської коаліції заклали й підвалини міжнародних організацій, які мали сприяти стабільності повоєнного світу, зокрема ООН.
Очевидно, що після завершення війни в Україні ― чи завдяки перемозі Києва і вигнанню росії з території країни, чи через «втому» її учасників і мирний договір як наслідок ― її довготривалу безпеку зможе гарантувати лише присутність іноземного контингенту у країні, переконані автори статті. Ба більше, вони вважають, що у складі будь-якої міжнародної місії мають бути військові США ― інакше гарантії того, що росіяни знов не схочуть у той чи інший спосіб напасти на Україну, відсутні. Однак не обовʼязково це буде НАТО ― можливо, саме поява нового безпекового альянсу може стати головним наслідком цієї війни, пишуть Говард і ОʼХенлон.
Необхідність НАТО зараз є доведеною, і поки існує росія та її імперські амбіції, цей блок нікуди не зникне, переконані автори статті. Однак включення до НАТО України є дуже ризиковим, адже це червона ганчірка для будь-яких російських політиків, не лише для імперців. Росіяни просто бачать це проблемою для існування своєї держави ― на думку Говард і ОʼХенлона, на це слід зважати.
Автори пропонують назвати утворення Атлантично-азійською безпековою спільнотою, а увійти в нього мали б більшість країн-членів НАТО, Україна, а також охочі азійські країни, наприклад Індія. Представник Індії міг би навіть керувати контингентом в Україні ― завдяки нейтральній позиції Нью-Делі, цей військовий був би компромісною фігурою. Але ключова роль все одно належала б американським військовим. При цьому аналога статті 5 уставу НАТО, коли напад на одного члена альянсу вважається нападом на весь блок, це об’єднання не мало б.
Військовий контингент організації, присутній у більшості українських регіонів, мав би реагувати на будь-які можливі нові прояви російської агресії. Також він проводив би тренінги для українських військових і рятувальників. А ще, пропонують автори, міг би слідкувати за тим, як Україна дотримується прав меншин, щоб забрати в росії привід підозрювати та звинувачувати її, зокрема, в їх порушенні.
У 1949-му мету НАТО коротко визначив його перший очільник, Гастінгс Лайонел Ісмай: «Тримати росіян на відстані, США у грі, а Німеччину під тиском». Задачею нового альянсу може бути тримати на відстані путінську росію ― але не обовʼязково будучи її опонентом. Зрештою, якщо після путіна росія позбудеться імперських амбіцій і стане на демократичний шлях розвитку, колись і вона зможе приєднатися до цього утворення. Хоча Говард і ОʼХенлон усвідомлюють, що це не гарантований і точно тривалий процес.
Наразі очевидно, що НАТО не може відповісти на всі безпекові виклики, які стоять перед регіоном. Є в Альянсі й внутрішні суперечки, як між Туреччиною та Швецією, і країни, які системно діють всупереч консенсусу, як-от Угорщина. Можливо, припускають автори статті, обʼєднання іншого типу дасть раду викликам краще. Наприклад, крім України, воно може допомогти врегулювати конфлікт між Вірменією та Азербайджаном.
Щобудня ми старанно шукаємо найцікавіші матеріали про війну та розповідаємо про них. Ваша підтримка надихає нас робити це й далі. Допомогти «Бабелю»: 🔸 у гривні🔸 у криптовалюті🔸 Patreon🔸 PayPal: [email protected]