Хибні покладання Заходу на історію воєнних конфліктів призвели до помилок у підтримці України напередодні та на перших етапах війни. Такі ж стереотипи партнерів щодо того, як завершиться конфлікт, роблять проблемнішим досягнення Україною довгострокового миру, пише в The Atlantic професор у школі поглиблених міжнародних досліджень Університету Джонса Хопкінса Еліот Коен. Наприклад, західні лідери сподіваються, що після того як Україна вийде на свої кордони й війна припиниться, росіяни покаються і змінять свою політику ― а Україна, зрештою, з нею примириться. Так, як це після Другої світової війни зробили німці та невдовзі їм пробачили французи. Однак, нагадує Коен, це відбулося не тому, що німці просто програли у війні, а тому що їх було розтрощено, на 10 років позбавлено права мати збройні сили, їхні міста контролювали переможці. Ці ж союзники якщо й не забезпечили осмислення німцями скоєних ними лих, то підштовхнули німців до цього. І тоді, за якийсь час, французи вирішили, що можуть співіснувати з німцями в мирі. Шансів, що росіяни побачать свої міста завойованими й розтрощеними, небагато. Що Україна пробачить їх після всіх знущань, зґвалтувань, масових викрадень дітей ― теж. Зрештою, після поразки у Другій світовій Німеччина визнала всі свої міжнародні кордони. Шансів, що росія визнає кордони України станом на 1991 рік, невеликі. Значно імовірніше, що вона перетвориться на небагатого і не надто потужного, але противного й небезпечного сусіда, який продовжить ненавидіти світ і Україну зокрема. І наступний керівник цієї держави навряд чи виявиться істотно кращим за путіна. Наприклад, Дмитро Медведєв чи Микола Патрушев висловлюють не менш дикі ідеї.
Інший варіант завершення війни, на який сподіваються у Вашингтоні чи Берліні, ― корейський. Справді, перемирʼя там триває вже понад 70 років. Однак війна припинилася лише після смерті Сталіна ― а путін, скільки б не говорили про його здоровʼя, досі живий. Також перемирʼю сприяло те, що в Південній Кореї дислокувався значний американський контингент, який протягом певного часу навіть мав тактичну ядерну зброю. А ще те, що лінія розмежування там відносно недовга і проходить у горах ― таку територію обороняти легше. Натомість в Україні лінія фронту зараз значно довша, що й казати про спільний кордон із росією та Білоруссю. На відміну від Корейського півострова, Україна здебільшого рівнинна та має чимало вразливих перед російськими атаками міст. Тож таке перемирʼя навряди буде стабільним.
Третій варіант ― ізраїльський ― теж специфічний. Так, попри ворожість з майже всіма сусідами періоди відносного миру там були, іноді вони тривали понад десять років. Однак усе знову завершувалось війною, до того ж історики часто випускають з уваги теракти, кампанії з мобілізації, сутички в повітрі, які відбувались у цей відносно «мирний» час. Зрештою, стабільний мир в Ізраїлі настав лише тоді, коли він перетворився на найпотужнішу державу регіону.
Такий варіант був би найкращим для України, однак побудова найсильніших у регіоні економіки та ВПК наразі видаються завданням на далеку перспективу. Зараз же, пише Коен, треба надати Україні всю можливу зброю, крім ядерної. Що більш болючими для росіян будуть втрати у війні, то швидше вона закінчиться. Вони розумітимуть, що подальші спроби поткнутися на українську територію обернуться для них миттєвими великими проблемами ― і лише це усвідомлення може забезпечити тривалий мир. У цього є й бонус: коли держава зазнає аж таких важких втрат, то хоч якою б авторитарною вона була, це резонує у владних колах. Поразка може не подіяти на мозок путіна, але вона може вплинути на його оточення. Це дає слабкий шанс на те, що росія може змінитися. Або принаймні на якийсь час перестати нападати на інших.
Щобудня ми старанно шукаємо найцікавіші матеріали про війну та розповідаємо про них. Ваша підтримка надихає нас робити це й далі. Допомогти «Бабелю»: 🔸 у гривні🔸 у криптовалюті🔸 Patreon🔸 PayPal: [email protected]