Україна стійко витримує виклики війни, росія втрачає вплив у світі й численні запаси зброї, а НАТО стало значно потужнішою та перспективнішою організацією, аніж було в останні роки. Ліберальний світ радіє цим перемогам, вважаючи, що тріумф демократії є природним станом речей ― і це красива картинка, якщо не брати до уваги те, що вона неправдива, пише у великій статті на Foreign Affairs професор міжнародних відносин в американському Університеті Джонса Гопкінса Гел Брендс. У своєму есеї він розібрав і поточну війну, і попередні знакові конфлікти на численні деталі, показуючи, що їхній результат зовсім не був гарантованим. Перша світова війна могла б закінчитись інакше, якби у 1917-му Німеччина не вирішила перейти до боїв без правил у морі, що змусило вступити у війну США й допомогти побороти Берлін. Якби цього не сталося, навіть попри те, що бої в останні роки «нагадували перегони равликів», Німеччина мала шанси на перемогу, адже армії росії, Британії та Франції були деморалізовані, а проблем у цих країнах не бракувало.
Інший приклад ― Друга світова. Зараз перемога союзників вважається природною через те, що людський, фінансовий та технологічний потенціал Британії, США, СРСР та інших країн значно переважали ресурси Німеччини чи Японії. Однак у 1942-му так не здавалося: Берлін і Токіо здійснили кілька успішних атак, їхні війська діяли стрімко й нахабно ― і це додавало їм успіху. Їм вдалося перерізати кілька важливих шляхів постачання зброї між союзниками. Зрештою ситуацію переламали кілька знакових боїв, які можна звести до кількох точних ударів кількох авіапілотів. Якби цього не сталося та якби союзники припустилися кількох інших помилок, ситуація могла б піти іншим шляхом і зараз ми мали б зовсім інший світ.
Те ж щодо Холодної війни. Це зараз демократично-ліберальний світ вважається ефективнішим за командно-комуністичний, але таке сприйняття було не завжди. Зрештою, те, що комуністичні режими змогли проіснувати так довго й контролювати таку велику частину світу, показує, що диктатури також є досить ефективними моделями управління суспільством.
І, зрештою, теперішня війна між росією та Україною. Якщо згадати прогнози численних, якщо не більшості західних аналітиків рік тому, Київ не мав протриматись довго. І зараз уся Україна чи більша її частина вже мала б бути підконтрольна путіну. Брендс описує інакші наслідки такого розвитку подій: режим путіна сягнув би нових висот популярності вдома і впливовості за кордоном. До зони російського впливу з пострадянських держав не повернулися б хіба що країни Балтії ― але вони б опинилися під постійним прямим тиском Москви, і НАТО було б складно їх захищати. Приєднання Швеції та Фінляндії до альянсу могло б відбутися, однак цей процес не був би таким простим, як зараз, тому що в самому альянсі переживали б щодо того, чи не спровокує це росію. Одразу після завершення бойових дій кілька європейських держав точно поспішили б відновити з Москвою «бізнес як зазвичай». Відбулося б істотне посилення авторитарних, недемократичних сил ― і подальше послаблення демократій.
І це досі може статись, адже навіть ослаблена російська держава здатна створити значні проблеми й, зрештою, продавити українську оборону, пише Брендс. Він наводить приклад радянської армії: знекровлена, вона змогла перемогти сильніші японські сили в Манчжурії в 1945 році. Якщо зараз росіяни виправлять бодай частину своїх хронічних помилок ― ЗСУ зіткнуться з зовсім іншим ворогом. Якщо росії допоможе зброєю Китай ― це теж може змінити баланс сил. Тож, робить висновок автор, Захід має не розслаблятись, а дотиснути ситуацію до повної поразки росії. Тому що світовий порядок, який ми знаємо зараз, склався не природним шляхом, а завдяки наполегливому відстоюванню Заходом своїх свобод та принципів.
Щобудня ми старанно шукаємо найцікавіші матеріали про війну та розповідаємо про них. Ваша підтримка надихає нас робити це й далі. Допомогти «Бабелю»: 🔸 у гривні🔸 у криптовалюті🔸 Patreon🔸 PayPal: [email protected]