Професор європейських досліджень Оксфордського університету та співробітник Інституту Гувера Університету Стенфорда Тімоті Гартон Еш написав розлогу статтю в авторитетному The New York Review of Books про повоєнні виклики і для України, і для Європи. Автор давно знайомий з Україною ― до прикладу, він був на Майдані під час Помаранчевої революції. Знає він і росію: із путіним уперше побачився 1994 року, коли той був нікому не відомим заступником мера Санкт-Петербурга. Тоді путін, пригадує Еш, сказав, що за межами росії існують землі на кшталт Криму, які є питомо російськими, так само як і люди, які насправді є росіянами й, відповідно, мають бути російськими громадянами.
Після початку широкомасштабної війни Еш, який також викладає в Українському католицькому університеті, теж бував в Україні. Він починає свій матеріал, пригадуючи розмови з українцями, яких зустрів у Львові минулого грудня. Наприклад, тату-майстриню Тетяну, найпопулярніші запити до неї ― витатуювати зображення тризуба, українського прапора, а також слово «воля». Чи Євгена, в минулому культуролога, а тепер військового, якого вже двічі шпиталізували, однак попри травми, він поривається на фронт. І ділиться з Ешем мрією: «Хотілось би все-таки дізнатися, якою стане Україна після нашої перемоги».
Шукаючи відповідь на питання, Еш відзначає, що зараз українці натхненні боротьбою. Він наводить дані соцопитування Київського міжнародного інституту соціології, за яким у липні минулого року щасливими вважали себе 68% українців проти 53% у відносно мирному 2017 році. Відчуття спільної дії задля перемоги впливає на бачення майбутнього: за тим же опитуванням 89% українців вважають, що за 10 років Україна буде процвітаючою країною у складі ЄС, тоді як лише 5% прогнозують, що це буде країна зі зруйнованою економікою та значним відтоком населення. Хай там як, уже зараз проявляються виклики, з якими українському суспільству доведеться зіткнутись ― адже, зрештою, до повномасштабного вторгнення Україна «не була взірцем ліберальної демократії». Цими викликами Еш називає, зокрема, олігархів ― причому не «старої формації», які після 24 лютого значною мірою втратили свій вплив та капітал, а нових, з-поміж людей, наближених до влади зараз. Також це централізація влади. Тривожним дзвіночком автор називає те, що ефір більшості телеканалів досі займає єдиний національний телемарафон ― і що ближче вибори президента, заплановані на березень 2024-го, то більша спокуса для влади використати цю фактично монополію на інформаційний простір у своїх інтересах. Викликом буде і потреба прийняти новий статус-кво щодо територій, якщо Україна відвоює не все. Інший ризик ― зникнення мультикультурності й політичної ліберальності в українському суспільстві, якщо «поширений зараз патріотизм переросте в жорсткий націоналізм». Також Еш згадує про еміграцію з країни й імовірну нерішучість ЄС із включенням України до свого складу. «Якщо Брюссель поводитиметься щодо Києва так само, як щодо Балканських держав ― маємо гарантію суспільної депресії», ― пише науковець.
Автор тексту має запитання і до Європи. Так, Франція чи Німеччина не хочуть, щоб центр впливу в союзі змістився ще далі на схід. Так, Португалія та Іспанія стурбовані, що заклопотаність ЄС Україною відвертає увагу від їхніх, часом не менш серйозних проблем. І так, зруйнована війною Україна точно стане проблемним членом ЄС. Втім, за рахунок українців Євросоюз значно підсилить свої збройні сили, що дозволить США зосередитися на тому ж Тайвані. І, зрештою, із включенням до ЄС України, Молдови та Грузії остаточно зруйнується остання імперія Європи ― російська. І це є надійною запорукою миру на континенті.
Щобудня ми старанно шукаємо найцікавіші матеріали про війну та розповідаємо про них. Ваша підтримка надихає нас робити це й далі. Допомогти «Бабелю»: 🔸 у гривні🔸 у криптовалюті🔸 Patreon🔸 PayPal: [email protected]