«Так виглядає божевілля» та інші реакції на бої в Соледарі. Провідні медіа світу про війну 11 січня

Автор:
Антон Семиженко
Дата:

«Бабель»

Десятки іноземних видань пишуть про бої в Соледарі. При цьому в матеріалах і Associated Press, і канадської CBC, і Politico, й Al Jazeera та The Sydney Morning Herald повторюються дві речі: теза, що ймовірне захоплення Соледару буде першим здобутком росії у війні аж із серпня, і цитата Володимира Зеленського про всіяне трупами російських військових поле бою ― «Так виглядає божевілля». Тактику, яку росія та, зокрема, «ПВК Вагнера» застосовують під Бахмутом і в Соледарі, західні журналісти називають мʼясними хвилями: коли ЗСУ знищують одну групу погано озброєних окупантів ― часто з числа колишніх вʼязнів, її швидко змінює інша. Україна і Захід уже давно називають Соледар і Бахмут незначними пунктами для подальшого перебігу бойових дій, адже їх захоплення не дасть росії значних козирів у війні. Як ідеться в матеріалі Al Jazeera, запекле бажання путіна будь-що захопити ці населені пункти продиктоване політичними цілями. Наприклад, так російська влада може продемонструвати своєму населенню бодай якусь перемогу. Також боротьба за ці міста стала особистою справою амбітного російського бойовика Євгена Пригожина, керівника «вагнерівців». І поки росіяни не шкодують ресурсу на захоплення цих доволі невеликих поселень, українці успішно виконують стратегічно важливішу місію з виснаження окупаційних військ.

«Ключі від перемоги росії у війні ― усередині росії, от тільки скористатися ними вона навряд чи зможе», ― пише керівник відділу колонок європейського видання Politico Джеймі Детмер. Щоб пояснити свою тезу, він згадує часи Другої світової війни, зокрема напад гітлерівської Німеччини на Радянський Союз. У перші місяці тієї кампанії війська СРСР, ослаблені сталінськими чистками, припустилися купи помилок. Німці знали, що радянська армія доволі слабка, тож солдати Рейху навіть не мали зимової форми, адже вважали, що переможуть до настання холодів. Утім, у наступні роки радянська армія істотно виросла, усунувши частину помилок, ― і це змінило хід війни. У війні з Україною російська армія була такою ж самовпевненою, як колись гітлерівці: ідучи на Київ, окупанти відразу захопили з собою парадну форму. Зіткнення з реальністю стало болючим, однак росіяни все ще можуть перемогти, якщо вирішать структурні проблеми своїх збройних сил. Зокрема, пише Детмер, в окупантів погано налагоджена взаємодія між видами військ і автономність невеликих загонів бійців. У Кремлі розуміли цю проблему та ще до війни проводили навчання, проте результатів це не дало. Перелаштувати армію ― справа щонайменше місяців, навряд росія зараз має для цього час і можливості. Натомість ключ від перемоги України не в Україні, впевнений автор колонки. І взаємодія різних видів військ, і автономність маленьких груп у ЗСУ налагоджені добре, головна ж незакрита потреба ― це зброя та боєприпаси. Надати їх у потрібній кількості може лише Захід ― і якщо він справді прагне перемоги України, то має якнайшвидше надати Києву танки та важку бронетехніку. Найімовірнішим Детмер вважає надання Україні танків із сімейства Leopard, адже їх на складах країн-союзників НАТО понад 2 000. Автор сподівається, що на засіданні країн-союзниць України у форматі «Рамштайн» буде вирішено передати ці танки. Утім, сьогодні, уже після публікації колонки, про передачу Україні першої роти цих танків заявила Польща.

«Для того, щоб надання зброї Україні відбувалось логічніше і плавніше, Сполучені Штати як ключовий союзник Києва мають нарешті визначитися зі своєю метою в цій війні», ― пише в колонці на The Guardian адвокат і колишній військовий офіцер США Френк Ледвідж. В останніх на сьогодні успішних військових кампаніях Заходу ― втручання НАТО у війну на Балканах та в Перській затоці ― мета була чітко відома. У першому випадку це були вихід сербських військ із території Косова, введення миротворців і повернення біженців. У другому ― вигнати іракські війська з території Кувейту. У наступних війнах, де брали участь, зокрема, США ― в Іраку, Афганістані, Сирії ― цілі були нечіткими, а результати сумнівними. У випадку з Україною, пише Ледвідж, американські топполітики в різний час озвучили три різні мети США в цій війні. Про першу ― повалення путінського режиму ― ще в березні, можливо, мимоволі, сказав Джо Байден: «Такі люди [як володимир путін] не мають керувати державою». Утім, невдовзі Байден заявив, що це була емоційна обмовка. Другу навесні озвучив міністр оборони США Ллойд Остін: «Ми хочемо, щоб росія ослабла настільки, щоб більше не могла робити речі на кшталт вторгнень в Україну». А у грудні 2022-го держсекретар США Ентоні Блінкен оголосив третю мету: «Україна повинна мати все, щоб відбити російську агресію та повернути собі контроль над територіями, які вона мала до 24 лютого». Однак для її досягнення США дають явно недостатньо зброї. Ледвідж підсумовує, що така невизначеність не дозволяє сформувати чіткі графіки та обсяги постачання Заходом зброї. Якби ж вони були, Україна б краще розуміла, на що розраховувати, вдосконалила б свою тактику та зберегла б більше життів своїх бійців.

Щодня без вихідних ми шукаємо найцікавіші матеріали про війну та розповідаємо про них. Ваша підтримка надихає нас робити це й далі. Допомогти «Бабелю»: 🔸 у гривні🔸 у криптовалюті🔸 Patreon🔸 PayPal: [email protected]