Через війну в Україні у світі призабули про воєнний конфлікт у Сирії, який був у центрі уваги десять років тому. Тим часом, пише War on the Rocks, ситуація там змінюється, зокрема й у балансі сил. Причина цього ― теж війна в Україні, точніше, доля росії в ній. По-перше, невдале російське широкомасштабне вторгнення в Україну висмоктує ресурси з контингенту Кремля в Сирії. Звідти на бої в Україну відправили частину особового складу, військове керівництво, установки С-300 та, можливо, іншу техніку. Якісь операції з підтримки поточного стану речей росіяни там досі проводять, однак навряд чи російська армія там зараз спроможна на активні дії. Це усвідомлює Туреччина, яка тепер дозволяє собі те, що раніше з огляду на росіян не робила. Зокрема, турецькі війська активніше бʼють по курдських збройних формуваннях на півночі Сирії, їм вдалося знищити кількох курдських воєнних лідерів. Отже, якщо атаками з повітря придушити курдський спротив туркам не вдасться, «на столі» вже й опція наземної операції. Інший гравець у регіоні ― Іран ― теж посмілішав, зокрема через безпрецедентне зближення з росією. Тегеран активізував військові операції у своїх інтересах ― як самостійно, так і через підтримку дій ліванських союзників із руху «Хезболла». Третій гравець ― Ізраїль, який став сміливішим в атаках на сирійські військові обʼєкти. Так, через удари Ізраїлю тимчасово призупиняли роботу кілька великих сирійських аеропортів, зокрема й столичний. Раніше Тель-Авів поводився щодо Сирії вкрай стримано, як і у випадку з війною в Україні. Однак активізація давнього ворога Ізраїлю ― Ірану, а також те, що росія все одно звинувачує Тель-Авів у підтримці України (і тому, наприклад, дозволяє збивати ізраїльські ракети в сирійському небі своїми установками С-300), розвʼязало Ізраїлю руки. Баланс, який існував у Сирії з 2020 року, зараз має всі шанси зруйнуватися ― і, як підсумовують у публікації, новий розклад сил може бути не на користь США. Тому Вашингтон мав би приділити цьому регіону більшу увагу.
Американка Крістіна Хук з Університету Кеннесоу з 2015 року як антрополог досліджує вплив війни на українських школярів. Роками вона вивчала, якої травми завдають українським дітям бойові дії в сучасних умовах і як вони намагаються дати цьому раду. Широкомасштабне вторгнення перенесло це дослідження на зовсім інший рівень — і Хук розповідає про нього у своїй колонці для The Conversation. Зараз матері українських школярів, із якими Хук перетиналася до 24 лютого, розповідають їй, що лягають із дітьми спати в бомбосховищі, обклавшись лопатами, — щоб мати більше шансів допомогти собі, якщо через атаку росіян будівля обвалиться. Або про те, що, відправляючи дитину до школи, у її рюкзак кладуть пляшку води, теплий одяг і павербанк на випадок, якщо через удари повернутися зі школи доведеться нескоро. Однак сама школа і навчальний процес, пише Хук, на тлі небезпек довкола стала осередком стабільності й одним із символів звичного, іще довоєнного життя. За неї тримаються як учні, іноді розкидані по всій Європі, так і вчителі. Хук розповідає про Світлану Попову з Бородянки, яка проводила онлайн-уроки на подвірʼї неподалік свого будинку, зруйнованого танковими обстрілами росіян. Про те, що в їхньої вчительки вже немає дому, учні дізнались не від неї, а із соцмереж. Світлана ж проводила урок як звичайно. Восени та взимку через масові відключення електроенергії навчальний процес в Україні зіткнувся із черговим викликом. Однак учні та вчителі дали раду й цьому ― хоч для продовження навчання педагогам довелося працювати з АЗС чи ловити інтернет, стоячи на вулиці перед крамницею. На тлі цього не дивно, резюмує Хук, що одним із видів зброї українців у цій війні президент Зеленський в новорічній промові назвав учительську указку.
Щодня без вихідних ми шукаємо найцікавіші матеріали про війну та розповідаємо про них. Ваша підтримка надихає нас робити це й далі. Допомогти «Бабелю»: 🔸 у гривні🔸 у криптовалюті🔸 Patreon🔸 PayPal: [email protected]