Американське видання The Washington Post розповіло деталі, як планувалися та проводилися наступи української армії на Харківщині та Херсонщині. Для цього журналісти поспілкувалися із понад 35 військовими та політиками в Україні, Європі та США.
Про це йдеться в матеріалі на сайті газети.
Харківщина
Операцією на Харківщині керував командувач Сухопутних військ ЗСУ, генерал-полковник Олександр Сирський. Цей напрямок він вважав перспективним ще з весни.
Метою наступу було швидко розрізати угруповання росіян в Ізюмі та Бєлгородській області.
Планувати операцію почали після того, як військові отримали наказ підготувати можливі диверсії, щоб відволікти росіян від Херсону.
Із допомогою західних партнерів Україна встановила, що росіяни дуже сильно скоротити своє Ізюмське угруповання, тому що перекидали війська на Херсонщину. Згодом Україна та США дійшли до співпраці в режимі реального часу — українці кажуть, які цілі вони шукають, а американці з допомогою розвідки передають точні координати.
Сирський розповів, що важливим елементом операції була швидкість прориву. Якби росіяни ввели резерви з Ізюму та Бєлгородської області, то могли б оточити українські війська.
Наприкінці серпня Сирський разом із командирами та радниками провів нараду, до якої підготували величезну 3D-мапу окупованої Харківщини. На ній кожен підрозділ віртуально пройшов тим шляхом, яким мав наступати, обговорюючи координацію, непередбачувані обставини та можливі найгірші сценарії.
Перед початком наступу українські війська перекинули на Харківщину артилерійські установки М777 і реактивні системи залпового вогню M270, з яких одночасно відкрили вогонь по російських складах і командних пунктах. Водночас українці стикнулися з браком боєприпасів, тому використовували їх розважливо.
Росіяни перед наступом почали здогадуватися, що Україна щось планує, але через забюрократизованість не змогли вчасно повідомити про це вищому командуванню та підготуватися.
Українські військові також звели понтонні мости біля Ізюму, щоб переконати росіян у «плані» наступу саме на це місто.
Сили оборони України прорвали фронт на Харківщині одночасно в багатьох місцях і змусили росіян тікати. Коли українці зайшли в Ізюм, то побачили, що росіяни мали величезну кількість зброї та боєприпасів для відсічі, однак вирішили втекти.
Далі українські військові рушили на Донеччину і зрештою змогли оточити та звільнити місто Лиман. Щоправда, у Донецькій області росіяни вже оборонялися та вели вогонь по українцях з усієї наявної зброї.
Через події на Харківщині путін наважився на мобілізацію в росії, а також призначив єдиного командувача всіх окупаційних військ — генерала суровікіна. Від нього напряму він почав отримувати більш обʼєктивну інформацію про події на фронті.
Херсонщина
Операцією на Херсонщині керував командувач Оперативного командування «Південь», генерал-майор Андрій Ковальчук. Він розповів, що основною метою було розрізати угруповання росіян на правому березі Дніпра та знищити якомога більше ворожих сил або ж змусити їх відступити на інший берег.
Українська армія планувала значно масштабніший наступ на півдні України, зокрема в Запорізькій області, щоб вийти до Криму та перерізати «сухопутний коридор» із росії до півострова. Але у США та Великій Британії провели різні симуляції — усі вони показували, що на таку операцію не вистачить сил. Зрештою Україна вирішила сконцентруватися на Херсоні.
Наступ українців ускладнювався тим, що росіяни створили там величезну кількість мінних загороджень, збудували траншеї та ховалися в іригаційних каналах. Українські війська методично били по мостах через Дніпро, щоб лишити росіян без забезпечення. Однак ті встигали зводити інші переправи. Тоді українське командування задумалося про те, щоб підтопити річку. Вони навіть провели тестові удари по греблі Каховської ГЕС, які виявилися успішними. Українська армія планувала затопити російські переправи, не зачепивши при цьому населені пункти вздовж річки. Цей план розглядали як крайній захід, його так і не реалізували.
Коли українські військові прорвали першу лінію оборони росіян, то наткнулися на жорстку відсіч на другий лінії. Окупанти почали масово використовувати авіаційні бомби, через що втрати українців зростали.
Ковальчук переконував, що відступ росіян — це питання часу, і ближче до зими вони втечуть. Але в Києві були незадоволені повільними темпами та змінили його на бригадного генерала Олександра Тарнавського.
Тарнавський планував прорив до околиць Херсону, щоб українська артилерія почала діставати російські переправи через Дніпро. Однак на їхньому шляху були російські десантні підрозділи.
Уночі проти 9 листопада українські війська вийшли до села Зелений Гай на Херсонщині та почали обстрілювати російські переправи біля Херсону. Але росіяни вже відступали на лівий берег, наздоганяти їх було дуже складно через масові мінні загородження.