Допомогу Україні без попередніх умов підтримують 40% населення країн ЄС, але понад половину європейців уже хочуть обмежити потік українських біженців — щоб вони прибували за певних умов. Про причини цього зробила сюжет німецька медіакомпанія Deutsche Welle, намагаючись розібратися, чому ставлення до підтримки України стало прохолоднішим, ніж було ще кілька місяців тому. Одну з головних причин журналісти розкривають через історію Хайке — старшої берлінки, яка з початком повномасштабного вторгнення росії прихистила Ірину та її доньку Вікторію. Вони досі живуть у квартирі-студії, яку Хайке використовує для прийому гостей. Зараз жінка хоче, щоб українки залишили житло. Із двох причин: по-перше, Хайке не розраховувала, що біженки залишаться так надовго, і вона має свої плани на квартиру. По-друге, це занадто маленьке житло для двох людей, там бракує багатьох речей на кшталт пральної машини. Поки що жінки живуть у Хайке, а Ірина прагне знайти будь-яку роботу, аби мати можливість винаймати житло самостійно: повертатися в Україну вона ще не готова. Потреба допомагати довше, ніж очікувалось, спричинене війною зростання цін та суто психологічна втома і є головними причинами зниження підтримки українців у Європі, запевняє DW Ханс Ворландер з організації «Форум Меркатора з міграції та демократії», яка замовила дослідження. Особливо ці зміни у ставленні до підтримки відчуваються у країнах Центральної та Східної Європи, зокрема в Угорщині та Чехії. На думку Ворландера, це можна пояснити тим, що якщо в умовних Франції чи Британії витрати на біженців значною мірою взяли на себе держави, то східніше цим опікувалися здебільшого волонтери та ГО й вони виснажилися. Хоча, з іншого боку, завдяки своїй історії східноєвропейські суспільства краще розуміють загрозу з боку росії — це дає надію, що рівень підтримки в цих країнах не спадатиме різко.
«Деякі консерватори будь-яку зовнішньополітичну кризу називають «Мюнхеном». Для частини лівих політиків кожна війна має загрозу стати «Вʼєтнамом». Однак для [широкомасштабної] війни в Україні, яка впевнено переходить у другий рік, природніша інша аналогія — «Корея». Так починається стаття колумніста Ґідеона Рахмана у Financial Times, в якій він припускає, що російсько-українська війна може закінчитися не класичною мировою угодою, а «тимчасовим» рішенням скласти зброю. У 1953-му, коли бої між Південною та Північною Кореями фактично завершилися, жодного мирного договору підписано не було. Його нема й досі — формально це перемирʼя. Подібний сценарій можливий і у випадку росії та України, пише Рахман. Із трьох причин: жодна з країн не може зараз досягти повної перемоги, політичні позиції москви та Києва занадто різні, обидві армії потерпають від значних втрат. Головне, що стримує перемирʼя зараз, на думку колумніста, — це те, що путін продовжує говорити в термінах перемоги та відмовляється визнати, що його вторгнення в Україну завершилось невдачею. Також росіянам не дає зупинитися кількість воєнних злочинів, які вони вже скоїли в Україні та за які, коли спаде «туман війни», доведеться відповідати. І все ж втрати росіян продовжують зростати, тому, можливо, для путіна є сенс фактично зупинити війну руками військового керівництва росії — наприклад, генерали накажуть своїм військам як «жест доброї волі» відступити до певних рубежів і припинити вогонь. Українцям, з одного боку, не з руки зупинятися, коли ініціатива на їхньому боці, визнає Рахман. З іншого боку, рівень їхніх втрат теж високий, удари росіян по обʼєктах енергетики болючі, а якщо місяці перебування за кордоном для мільйонів біженців перетворяться на роки, вони з меншою ймовірністю повернуться до України, що сповільнить розвиток місцевого суспільства. Та й звільнення ЗСУ Криму може призвести до нових, більш болючих атак росіян — і в приватних розмовах, як запевняє журналіст, українці визнають це. Рахман упевнений, що після перемирʼя Захід не залишить Україну наодинці — усвідомивши, чим є сучасна росія, союзники економічною та військовою допомогою перетворять Україну на «дикобраза», якого кремль не зможе проковтнути. Зрештою, після війни Південна Корея була розбитою, бідною територією. Зараз це квітуча країна, хоча мирного договору досі немає. Північна ж Корея відійшла на задвірки цивілізації ― така ж доля, схоже, чекає і на росію.
Щодня без вихідних ми шукаємо найцікавіші матеріали про війну та розповідаємо про них. Ваша підтримка надихає нас робити це й далі. Допомогти «Бабелю»: 🔸 у гривні🔸 у криптовалюті🔸 Patreon🔸 PayPal: [email protected]