Криму як наріжному каменю війни присвятила великий матеріал газета The Washington Post. Якщо раніше заяви України про те, що вона поверне собі анексований росією півострів, сприймали як щось малореальне, то після низки перемог на полі бою це стало цілком імовірним — навіть «небезпечно ймовірним», пише видання. Небезпечним, оскільки для кремля Крим є основою імперського міфу, і якщо путін, як висловився екскомандир британської армії лорд Девід Річардс, «уткнеться носом у факт, що Крим забирають», він може вдатися до найрадикальніших кроків, включно із застосуванням тактичної ядерної зброї. Для України ж погодитися з анексією Криму означає лише продовження війни в майбутньому, адже для українського суспільства залишити мільйони громадян під російським гнітом та піти на територіальний компроміс із ворогом є неприйнятним. Якщо додати до цього страх Заходу перед імовірною ескалацією війни через Крим, можна в підсумку отримати тліючий десятиліттями воєнний конфлікт на кшталт ізраїльсько-палестинського, нагірнокарабаського чи курдистанського. Інший варіант — дипломатичний компроміс, за яким півострів переходить до України через певний час і за певних умов, як колись це відбулося з Британією, Китаєм і Гонконгом. На переговорах із росією в березні, згадує видання, українська сторона озвучувала готовність до такого компромісу. Втім, після цього сталося чимало різного. І на щорічній міжнародній конференції «Кримська платформа», метою якої неприховано вказано повернення Криму до складу України, цьогоріч знову було наголошено на цій тезі. А постійна представниця президента України в Криму Таміла Ташева заявила, що переважну більшість російських громадян, які оселилися на півострові після його окупації, потрібно депортувати назад до росії. Зокрема, тому що вони стануть постійною загрозою для держбезпеки України. Не акцентуючи на цьому наразі уваги, в українській владі констатують, що майже всі ті, хто переїхав на півострів із росії після 2014-го, зробили це незаконним шляхом.
Більшість українських євреїв традиційно спілкувалися російською, однак війна це змінює, пише видання The Times of Israel. Автор матеріалу описує розмову трьох рабинів у Львові: вони називають свої рідні міста «Львов», «Луганск» і «Днєпр». І визнають, що наступне покоління рабинів, найімовірніше, вживатиме українські назви міст. Серед відвідувачів синагог, де служать ці рабини, більшає тих, хто жодним чином не хоче асоціюватися з країною-агресором, і в першу чергу це стосується мови. Тож ті, хто не знає добре ідишу чи івриту, просять спілкуватися з ними саме українською — і цією ж мовою читати священні для іудаїстів тексти. При тому, що наразі багато з цих текстів не мають українського перекладу. «Є й ті з нас, хто переконує, що путін не є власником російської мови, — каже дніпровський рабин Меїр Стамблер, керівник Федерації єврейських спільнот України, яка обʼєднує 36 синагог. — Утім, за десять років усі місцеві євреї говоритимуть українською».
Щодня без вихідних ми шукаємо найцікавіші матеріали про війну та розповідаємо про них. Ваша підтримка надихає нас робити це й далі. Допомогти «Бабелю»: 🔸 у гривні🔸 у криптовалюті🔸 Patreon🔸 PayPal: [email protected]