Майбутнє Грузії напряму залежить від того, чим закінчиться війна в Україні, йдеться у 25-хвилинному сюжеті про зв’язок кавказької країни та російського вторгнення від телеканалу Al Jazeera. З одного боку, приклад українського народу надихає ту частину грузинського населення, яка вважає радянські часи окупацією й прагне повернути завойовані росією у 2008-му Абхазію та Південну Осетію. З іншого ж боку, фактично проросійський уряд не приєднався до санкцій проти країни-агресора, а війну та принесені росіянами біди використовує як страхачку для місцевого населення. «У нинішньої влади риторика така: якщо ми підемо [з влади], росіяни атакують нас так само, як це було у 2008-му. А сама країна має поводитись тихо, скромно ― тоді є шанс вижити», ― каже в сюжеті голова опозиційної партії «Європейська Грузія ― рух за свободу» Гіга Бокерія. Ситуація ускладнюється сотнями тисяч росіян, які, тікаючи від мобілізації, оселились у Грузії. Автори відео зазначають, що російську на вулицях Тбілісі зараз чути так само часто, як і грузинську. Місцеві активісти регулярно створюють великі графіті з гаслами на кшталт «Russian people, go fuck yourself» чи «Russians, go home!» ― і їх майже одразу затирають комунальники. Можливо, після програшу в Україні путін зверне увагу на Грузію й відправить свої війська «захищати» місцевих російськомовних. А, можливо, навпаки, після ослаблення метрополії втратять вплив і місцеві пропутінські політики. «Україна бореться й за нас також», ― каже голова місцевого відділення Transparency International Ека Гугаурі. Головним для Грузії в разі послаблення росії буде не втратити шанс, як це сталося на початку 90-х, підсумовують у сюжеті. Тоді грузини теж готові були будувати сучасну демократичну країну ― втім, минуло 30 років, а «країна й досі засмічена комуністичною символікою».
Маленька Естонія стала одним із головних помічників України в боротьбі з кіберзагрозами, пише Politico. Саме завдяки активній участі естонських фахівців та відомств вдається відвертати чимало кібератак росіян, зокрема на об’єкти інфраструктури. Попри розміри, Естонія має, мабуть, найбільший у світі досвід протидії таким атакам. Іще в 2007 році, через рішення таллінської влади перенести радянський пам’ятник із центру міста на околицю, російські хакери атакували десятки естонських сайтів та сервісів. Після цього уряд приділяв багато уваги цифровій безпеці ― і цьогорічне рішення прибрати з центру міста Нарва пам’ятник радянському танку, що супроводжувалося стократ сильнішою кібератакою, ніж у 2007-му, минуло непомітно для естонських громадян. Нещодавно, коли естонський парламент визнав росію державою-терористом, кіберзлочинці протягом доби скерували на сайт парламенту стільки ж запитів, скільки він обробив за попередні сім років. Але Естонія змогла звести їхні зусилля нанівець, і сайт не постраждав. Україна вміло скористалась естонськими порадами, і тепер Естонія намагається перейняти частину ноу-хау Києва щодо цифрового громадянства. Як усміхаючись каже держсекретар Естонії з питань цифрової трансформації Лукас Ільвес, іноді учень стає кращим за вчителя.
Україна закликає бойкотувати будь-які твори мистецтва з російським корінням, однак навіть українські союзники вагаються щодо цього, пише NPR. Особливо це відчувається в передріздвяну пору, коли десятки театрів ставлять балет «Лускунчик» на музику Петра Чайковського. Цей балет часто робить театрам касу в цей період, іноді частка проданих квитків на нього сягає половини від всього виторгу театру в грудні. Українське Міністерство культури закликало світ обійтись без музики росіянина ― однак, як пише видання, зробило це запізно. Більшість театрів та опер, які показують «Лускунчика» цього сезону, залишили запит журналістів щодо свого рішення по Чайковському без відповіді, пише видання. А ті, що відповіли, пояснили, чому музику Чайковського з афіш не прибиратимуть. «Демонстрація творів такої сили має послати потужне повідомлення, що Чайковський сам українського походження, і його твори промовляють до всього людства ― всупереч вузькому й націоналістичному баченню культури, яке педалює кремль», ― відповіли в Лондонському королівському балеті. Загалом на Заході вирішили не відмовлятись від демонстрації творів російського мистецтва ― втім, якщо його створили задовго до початку війни. Сучасним же митцям Захід із солідарності з Україною зазвичай відмовляється надавати свої майданчики для виступів. Причому це стосується не лише артистів чи художників, які підтримують путіна, а й умовних російських «лібералів».
Запеклим боям довкола Бахмуту присвятило великий матеріал видання The Wall Street Journal. У репортажі є і численні коментарі українських військових, і опис вулиць колись зеленого й затишного міста, чимало кафе й житлових будинків якого тепер стали купами цегли й залізяччя. Є навіть аналіз ландшафту Бахмуту, який показує, що яр за південно-східним краєм міста дає росіянам можливість сховатися від обстрілів, а пагорби в його західній частині дозволяють українцям обладнати зручні позиції для оборони. Немає лише відповіді на питання, навіщо росіяни так борються за цей населений пункт. У поточній воєнній ситуації він третьорядний, і росіяни щодня втрачають тут лише вбитими 50―70 людей, пише видання, втім, вони швидко замінюють щойно вбитих солдатів новими. Єдина версія, яку пропонують автори матеріалу ― після численних невдач на полі бою путіну потрібна бодай якась військова перемога. Та чи станеться навіть вона ― неясно, адже Україна теж заводить сюди нові сили. Кореспондент видання описує, як у місто заходить колона українських танків, а значить, бої за місто продовжаться з новою силою.
Щодня без вихідних ми шукаємо найцікавіші матеріали про війну та розповідаємо про них. Ваша підтримка надихає нас робити це й далі. Допомогти «Бабелю»: 🔸 у гривні🔸 у криптовалюті🔸 Patreon🔸 PayPal: [email protected]