Великий репортаж про те, як Київ справляється з відключеннями світла, води та опалення, опублікувало видання The New York Times. Його автор Марк Сантора побував і в хірургічному відділенні лікарні, і в помешканнях киян, і в подільських готелях із кав’ярнями, і в Національній філармонії. Усюди люди використовували свічки чи ліхтарі, терпіли холод та інші незручності через завдані росіянами перебої в енергетиці. Однак попри втому, пише Сантора, ніхто з його співрозмовників не виявляв схильності до компромісу з окупантами. «Якщо в лютому-березні символом спротиву українських цивільних стали пляшки з коктейлями Молотова, які масово готували ледь не в кожному прифронтовому місті, тепер аналог тих коктейлей ― це генератори», ― пише він. Але й ті, хто не може їх собі дозволити, не припиняє звичних справ. Масажистка, яку зустрів Сантора, продовжує робити масажі в темряві, орієнтуючись на пальцеву пам’ять. Вона була вражена тим, що навіть у день найсильніших обстрілів їй подзвонили клієнти й запропонували не скасовувати сеанс. Ресторани пропонують одразу кілька видів меню ― одні звичайні, інші актуальні для блекаутів, коли більшість страв не вимагають тривалої термічної обробки. А музиканти вперто продовжують давати концерти ― нехай і при світлі акумуляторних ліхтарів. Як пояснив журналісту директор філармонії Дмитро Остапенко, «ми працюємо, щоб зігріти душі людей, щоб люди повірили в себе і в нас».
Юридичний аналіз того, чи можна вважати масовані обстріли росіянами енергетичних обʼєктів воєнним злочином, опублікував британський мовник BBC. Це сухий, позбавлений емоцій текст, який намагається відповісти на питання міжнародного гуманітарного права ― чи можна вважати об’єкти енергетики воєнними цілями, і яку супутню шкоду для цивільного населення можна вважати виправданою. Автор матеріалу Бен Тобіас згадує, що енергетичні підстанції й генеруючі потужності були цілями і в Іракській війні 2003 року, а сербську енергетику в 1998 році бомбили війська НАТО. І якщо, наприклад, від підстанції живиться кілька військових частин, її знищення є цілком виправданим. Крім того, це може призвести до меншої кількості жертв серед цивільних, ніж якби війська били прямо по військових об’єктах. Також міжнародна практика припускає, що під час військових дій страждання серед цивільних точно будуть, питання лише у співмірності цих страждань із досягнутими військовими цілями. І ось тут ключовий момент. По-перше, йдеться в статті, російські удари настільки масовані й часті, що самі російські військові не можуть оцінити, чи знешкоджено ті військові об’єкти, які є їхньою ціллю. По-друге, російські чиновники визнали (зокрема, через заяву прессекретаря путіна пєскова), що масованими ударами вони прагнуть схилити Україну до переговорів. Тобто натиснути на цивільне населення. За міжнародним гуманітарним правом терор цивільних не може бути військовою ціллю, а відтак є злочином. У підсумку, щоб зрозуміти, чи карати кремль за ще один злочин, треба буде розбирати окремо кожне влучання: якої мети росіяни намагались цим досягти, чому обрали саме цю ціль і саме цей час. Усі ці норми прописані в Першому додатковому протоколі до Женевських конвенцій, які підписали Україна і росія. Отже, за належної роботи юристів у свій час кремлю ще доведеться відповісти за кожну з випущених по енергетичних об’єктах України ракет.
Отримуючи поразку за поразкою в Україні, путінська росія послаблює свій вплив і в Казахстані, пише видання аналітичної платформи Atlantic Council. Завжди один із найбільших союзників кремля, поєднаний спільною історією, тісними торговими зв’язками та одним із найдовших у світі спільних сухопутних кордонів, Казахстан після початку повномасштабного вторгнення росії в Україну показово відсторонюється від москви. Так, країна скасувала традиційні церемонії до 9 травня, що розлютило кремль. Росіяни, які втекли від путінської мобілізації до Казахстану, отримали там державну допомогу ― як висловився президент країни Касим-Жомарт Токаєв, у зв’язку з «безнадійною ситуацією» в себе вдома. А коли невдачі путіна у війні стали очевидними, Казахстан став активніше позиціонувати себе на міжнародній арені як самостійний гравець. Токаєв взяв участь у недавньому Саміті тюркських держав, активно просуває ідею Транскаспійського торгового шляху, що оминає росію, і підписує договори з Туреччиною про спільне виробництво військових дронів. Як наслідок, у російських пропагандистських ток-шоу заговорили про «загрозу розвитку нацизму» в Казахстані. Утім, пише видання, за цими криками стоїть констатація послаблення впливу росії на Астану ― та й на всю Середню Азію.
Щодня без вихідних ми шукаємо найцікавіші матеріали про війну та розповідаємо про них. Ваша підтримка надихає нас робити це й далі. Допомогти «Бабелю»: 🔸 у гривні🔸 у криптовалюті🔸 Patreon🔸 PayPal: [email protected]