Закрити тему мирних переговорів України з росією пропонує професор університету Джона Гопкінса з міжнародних відносин Еліот Коен у колонці на The Atlantic. Крок за кроком він нищить позицію, яку просувають росіяни і поділяє частина американських та європейських політиків ― про те, що час укладати з москвою перемирʼя. «Більшість із тих, хто зараз запевняє, що усі війни завершуються переговорами, демонстрували мляву підтримку України у ході всієї війни. І ні, вони кажуть неправду», ― пише Коен. Наводить приклади: війна Радянського Союзу з Афганістаном завершилася просто виведенням радянських військ. Війна США та Іраку 2003 року завершилась капітуляцією останнього. І марно вважати, що мирні переговори Вінстона Черчилля та Адольфа Гітлера були б доречними. Так само й ця війна, в якій українці борються за своє виживання як народу, і від результатів якої залежить доля путінського режиму, не передбачає успішного дипломатичного вирішення. Також Коен спростовує тезу, яку активно поширюють на Заході, що взимку бойові дії можуть «заморозитись». Остання військова кампанія США, яка тривала в умовах зими ― це Корейська війна 70 років тому, пише він. Натомість українці воюють узимку з 2014 року ― і, як показали останні девʼять місяців, «українці часто багато чому новому можуть навчити своїх західних союзників, а не навпаки». Звичайно, продовжує автор, побоюючись ескалації, Захід може сказати, що Україна сама обирає собі шлях, і він ні до чого її не примушує — і водночас зменшити підтримку Києва грошима та зброєю. Це типова історія для дипломатії. Однак російське вторгнення в Україну — критично важлива історія для світу, переконаний Коен. Своїми діями кремль поставив під загрозу безпеку в Європі та країнах НАТО, порушив фундаментальні цінності та світовий порядок. Тому задача союзників — не обтічно «допомогти Україні захистити себе», а конкретно допомогти Києву відбити російську агресію та вигнати окупантів з усієї своєї міжнародно визнаної території. «Як це приведе світ до успіху (тобто покарає порушника)? Звісно, українські танки не заїдуть до Москви, щоб диктувати умови миру. Однак протягом усього російського існування поразки її влади на периферії — у Криму в 1850-х, у війні з Японією на початку ХХ століття, в Афганістані у 1980-х — приводили до політичних змін у центрі. Цілком логічно бачити це як нашу мету», ― пише Коен. Отже, замість недолугих «переговорів про переговори» автор пропонує надати Україні всю необхідну зброю, окрім ядерної, зокрема ATACMS, танки Gepard і винищувачі F16, яких чимало на складах союзників. До слова, теза про необхідність переговорів із москвою практично зникла з порядку денного інших великих ЗМІ — навпаки, вони пишуть про необхідність перемоги в цій війні воєнним шляхом. Зокрема, днями колонка про це вийшла у The Los Angeles Times.
Про брак зброї на світовому ринку через те, що західні країни активно діляться своїми запасами з Україною, пише спеціалізоване видання Defense News. На це активно скаржились міністри оборони країн НАТО на нещодавньому безпековому форумі в канадському Галіфаксі. По-перше, російська загроза спровокувала країни Європи активно нарощувати свій військовий потенціал. Особливо різкий стрибок у цьому робить Швеція, закуповуючи й контрактуючи більше озброєння. По-друге, нові зразки зброї потрібні для того, щоб замістити старі танки чи БТР, які союзники передають Києву. По-третє, і нові зразки зброї на кшталт HIMARS чи NLAW використовуються в російсько-українській війні з високою інтенсивністю — їх просто не встигають виробляти достатньо. Тому що — і це четверта причина дефіциту — «це не виробництво олівців», як висловився керівник Асоціації аерокосмічних виробництв, яка обʼєднує виробників зброї, Ерік Фаннінг. У попередні роки країни зменшували замовлення на нову техніку, тож виробники скорочували потужності, адже просто так тримати виробничі лінії й комплекти складових занадто дорого. Тепер, щоб розгорнути виробництво й активувати ланцюжки постачання компонентів, потрібен час. У підсумку країни змагаються між собою за контракти на постачання зброї, ціни ростуть — і на збільшені військові бюджети західні країни купують менше, ніж планували. Що потенційно може призвести до політичних проблем усередині цих країн.
Війна в Україні показала, наскільки важливим для безпеки в сучасному світі є космос. Про це в колонці на Financial Times пише колишній генсекретар НАТО Алекс фон Расмуссен. Саме завдяки космічним супутникам напередодні вторгнення було видно, де зібралися російські війська та скільки їх. Саме завдяки GPS-координації високоточні ракети HIMARS дозволили змістити баланс сил у війні на користь України. Завдяки Starlink українські військові можуть оперативно звʼязуватись зі своїм командуванням. «Це перший великий військовий конфлікт, у якому обидві сторони активно покладаються на можливості, які надає освоєння людьми космосу. І це не останній такий конфлікт», ― пише фон Расмуссен. І переходить до ризиків, які несе ця нова реальність. По-перше, обʼєкти в космосі можуть ставати військовими цілями — росія, яка вважає за легітимні військові цілі обʼєкти української критичної цивільної інфраструктури, погрожує атакувати й приватні супутники. По-друге, ситуація зі Starlink показала, що великий вплив навіть на події глобального масштабу може мати один-єдиний багатій. Щоб відвернути це, Расмуссен пропонує зробити ринок супутників більш конкурентним, і, як окреме рішення, щоб активним гравцем на цьому ринку стала Європа. І ще один наслідок — екологічний. Якщо у 2018-му на довколаземній орбіті було близько двох тисяч супутників, то до кінця цього століття їхня кількість може сягнути ста тисяч. Так само як повітря, вода і біорізноманіття, простір довкола землі є крихкою системою. Щоб не порушити її баланс, світ має розробити спільну політику щодо правил, за якими можна виводити супутники на орбіту.
Щодня без вихідних ми шукаємо найцікавіші матеріали про війну та розповідаємо про них. Ваша підтримка надихає нас робити це й далі. Допомогти «Бабелю»: 🔸 у гривні🔸 у криптовалюті🔸 Patreon🔸 PayPal: [email protected]