Контроль Республіканської партії над нижньою палатою американського Конгресу може не зменшити, а навпаки якісно і кількісно покращити допомогу Сполучених Штатів Україні, вважає колишній радник президента США Джорджа Буша ― молодшого з питань національної безпеки Майкл Аллен. У колонці на Politico він перелічує кроки, як цього досягти. По-перше, справді потрібно провести ревізію допомоги американців Україні ― щоб потім «мати змогу дивитися платникам податків в очі та пояснювати, чому на допомогу Києву потрібно більше грошей». Утім, не обовʼязково перевіряти кожен чек ― треба просто увиразнити пріоритети. Не виділяти гроші неефективним міжнародним організаціям, не фінансувати другорядні програми розбудови держави ― допомога має бути спрямована безпосередньо на перемогу України у війні. На думку Аллена, контроль республіканців може покращити цей процес. По-друге, питання про ефективність допомоги треба ставити не так Україні, як Європі, яку багато хто у Штатах сприймає як «зайця», що намагається за рахунок США проїхати крізь кризу. Особливо багато питань до Німеччини, яка часто через силу щось обіцяє ― а тоді не виконує цих обіцянок. Так було, наприклад, із постачанням Україні танків. Німеччина, пише Аллен, має розповісти партнерам про свій підхід «зміни через торгівлю» ― спроби досягти прогресу в ситуації в росії через особливі умови бізнесу з нею. «Як показує досвід, у цій практиці набагато більше торгівлі, ніж змін», ― стверджує Аллен. Фонд, з якого має оплачуватись заміна старого озброєння (яке країни Європи відправляють в Україну) на нове зі США, наповнюється з великими проблемами та затримками ― і це питання теж треба поставити гостріше. Більш активна і рішуча допомога Європи могла б посилити підтримку України з боку Штатів, зокрема й американських виборців, ідеться в колонці. Зрештою, Аллен має аргумент і для тих республіканців, які скептично налаштовані щодо допомоги Україні. Треба акцентувати їхню увагу на тому, що фактичним союзником росії в цій війні є Китай: взаємини Пекіна і москви зараз безпрецедентно близькі. Якщо кремль переможе в цій війні ― це буде й перемогою Китаю, і може надихнути його на подальші агресивні кроки. Тому програш Києва та союзників у цій війні може занадто дорого обійтись світу. І, зрештою, підсумовує Аллен, зараз не йдеться про підтримку когось слабкого й невмотивованого. «Українці успішно б’ють росіян. Їм просто треба більше грошей та зброї, щоб завершити цю справу», ― пише він.
У діях української армії проти російського флоту в цій війні чимало яскравих моментів, однак найбільше на майбутні війни вплине недавня атака надводних дронів на кораблі окупантів у Севастопольській бухті. Так вважає оглядач профільного медіа Naval News та автор кількох книжок про сучасні морські битви Ейч Ай Саттон (H I Sutton). Відповідно до його опису, використані Україною водні безпілотники можна порівняти з іранськими «Шахідами»: відносно недорогі, швидко зібрані з доступних на цивільному ринку компонентів, вони можуть завдати великим кораблям значної шкоди. Під час тієї атаки російські кораблі «відбулись подряпинами», але важливий сам прецедент ― як і факт, що найбільші кораблі чорноморського флоту рф тепер майже не виходять у море. «Хто б міг подумати 9 місяців тому, що Україна фактично зажене російський флот на Чорному морі в гавань?» ― задається питанням Саттон. Тепер ефект несподіванки втрачено й атаки подібних дронів можуть не бути настільки успішними, але тут головне ― їх кількість. Через відносну дешевизну проти кораблів можна запускати хоч зграї подібних дронів ― якісь та й досягнуть цілі. Флоти просунутих країн використовували безпілотники раніше, але вони були дорогими, начиненими спеціалізованою технікою і застосовувались переважно як розвідники. Виявилось, що просто начинений вибухівкою надводний дрон ― не менш корисна на війні річ.
Американський громадський мовник NPR опублікував репортаж із африканської глибинки ― і він стосується російсько-української війни. У матеріалі йдеться про сімʼю Юсуфа Ібрагіма Абдерамана з міста на 50 тисяч людей на півдні Сахари, у країні Чад. Щодня він із 9 дітьми та незрозумілою кількістю онуків (Юсуф не зміг назвати точне число) прокидається вдосвіта і снідає. Зазвичай сніданок ― це смажений хліб і склянка солодкого зеленого чаю. Тоді чоловік відправляється в місто, де підробляє як різноробочий. «Іноді я заробляю стільки, що вистачає на їжу на цілий день, іноді ― на пів дня. Іноді взагалі нічого не приношу додому, ― каже він. ― Коли їжі менше, їдять лише діти, а я ні». Цього року таких днів, за словами Абдерамана, побільшало. Економіці заважають розвиватися високі ціни на пальне та продовольство і міжнародна нестабільність. Підтверджують слова Юсуфа й справи в міській пекарні, де він працює. Там досі випікають французькі багети ― наслідок колоніального минулого. Однак обсяг виробництва тепер значно скоротився: борошно дороге, пальне для пічки теж, та й покупців поменшало. Бізнес зараз працює не заради прибутку, а просто щоб не зачинитися. Така ж сама ситуація на місцевому ринку. Ціни на деякі продукти виросли більше ніж удвічі ― зокрема, тому що перевозять їх углиб Африки не залізницею, а вантажівками, які споживають дорогий тепер дизель. Як наслідок серед місцевих дітей та їхніх матерів почастішали випадки недоїдання.
Щодня без вихідних ми шукаємо найцікавіші матеріали про війну та розповідаємо про них. Ваша підтримка надихає нас робити це й далі. Допомогти «Бабелю»: 🔸 у гривні🔸 у криптовалюті🔸 Patreon🔸 PayPal: [email protected]