Як так вийшло, що росія, маючи в рази потужніші сили військової авіації, ніж Україна, не змогла отримати домінування в повітрі? У цьому намагається розібратися Forbes, аналізуючи роботу, присвячену українській стратегії захисту неба в цій війні від британського RUSI ― Королівського інституту досліджень оборони й безпеки. У перші тижні війни, пишуть автори цього дослідження, росія була близька до того, щоб опанувати українське небо. Для цього вона із самого початку повномасштабного вторгнення атакувала українські системи ППО, зокрема радари для виявлення цілей. Росіяни знали точне місцезнаходження радарів і багато з них вивели з ладу ― тож українські системи С-300 не могли виявляти ворожі літаки чи ракети на ранніх етапах. Тоді за ліквідацію російських літаків взялися українські винищувачі ― MіГ-29 чи Су-27, йдеться в дослідженні. Наші літаки теж збивали, і для нас це були болючі втрати ― але для України важливіше було не зберегти авіаційний флот, а виграти час. І це вдалося: за ці кілька днів українці відремонтували та перемістили частину радарів, що частково відновило потужності ППО, і російські літаки не могли дозволити собі літати на великих висотах. На середніх висотах у них теж було чимало проблем. Системи «Бук», що їх Україна до початку повномасштабного конфлікту мала на озброєнні близько сотні, ефективно влучають у повітряні цілі та до того ж досить мобільні ― ці установки складно знищити. На це в росіян наклалась іще одна проблема: їхні наземні війська загрузли в безперспективній спробі захопити Київ. Відтак вони почали потребувати допомоги авіації, для чого літакам окупанта довелось опускатися ще нижче ― там їх уже могли дістати переносні ПЗРК на кшталт Stinger. Це призвело до того, що в один із тижнів війни росіяни втратили через маленькі ПЗРК одразу вісім літаків. У підсумку можливості російської армії ослабли, і вона перейшла до використання літаків лише в допоміжних операціях недалеко від лінії фронту або для запуску ракет із російської глибинки. Утім, підсумовує Forbes, такі успіхи українців не є приводом для Заходу заспокоїтись. Щойно росіяни десь проб’ють значну діру в українській протиповітряній обороні ― їхні літаки зможуть завдати українському війську значної шкоди та навіть забрати в ЗСУ тяжко виборону ініціативу в цій війні. Тому союзникам потрібно й надалі посилювати українські системи ППО новітнім обладнанням, а в ідеалі — передати їй сучасні винищувачі.
Іранські дрони стали одним із нових явищ у цій війні та одним із кількох ефективних інструментів, які під час вторгнення освоїла росія. Розібратись, що Shahed-136 і подібні апарати значать для майбутнього війни, намагаються експерти з питань безпеки Майкл Найтс та Алекс Альмейда у статті для видання The New Lines (також матеріал вийшов на сайті Вашингтонського інституту близькосхідної політики, де працюють обидва автори). Текст починається з історичної паралелі: у 1930-х в Іспанії тривала громадянська війна, яку різні європейські країни використали як полігон для нових тактик і видів озброєнь. Пізніше вони використали ці напрацювання у Другій світовій війні. Зараз війна росії в Україні теж стала тестовим майданчиком для багатьох видів нової зброї. І чи не найбільше від цього виграв Іран: виявилось, що невеликі та досить точні дрони ефективні в сучасній війні. Так, вони не завдадуть значних руйнувань, але можуть точково пошкодити елементи інфраструктури, на відновлення яких піде багато місяців. Тож під загрозою промислові об’єкти ― від нафтопереробних заводів до фармкомпаній, міська інфраструктура і військові обʼєкти на кшталт кораблів. Так, існують засоби, здатні ефективно збивати ці дрони, але тут додається другий фактор ― ціна. Один Shahed-136 обходиться у $20 тисяч, тоді як протиракетний снаряд коштує від $400 тисяч до мільйона, йдеться в статті. Законтрактувавши в Ірану тисячі «мопедів», росія сподівається в підсумку виснажити українську протиповітряну оборону, коли Києву і партнерам буде задорого знаходити тисячі дорогих ракет. Отже, зараз потрібні дешеві засоби для збиття таких дронів, або снаряди, або інші безпілотники на кшталт Switchblade. Головне, щоб їх можна було виготовляти та надати у великій кількості. Адже ймовірність того, що подібна до «Шахідів» зброя поширюватиметься у світі, дуже висока.
Війна в Україні змусила Європу змінити підхід до мобільності своїх військ, пише Politico. Тепер одне з головних завдань відомств європейських країн, які відповідають за інфраструктуру, ― переконатись, що місцеві шляхи здатні витримувати вагу танків та іншого важкого озброєння. «Іще недавно ідея витрачати гроші на посилення конструкцій мостів і залізниць, щоб по них міг проїхати 62-тонний танк Leopard, видавалася бездумним поверненням у часи Холодної війни, ― йдеться в матеріалі. ― Кривава атака кремля на Україну змінила це». Тепер завдання європейських аналогів Автодору ― зробити так, щоб озброєння могло швидко переміщуватись континентом туди, де воно найпотрібніше. А щоб кордони не стали на заваді, у ЄС пропонують створити електронну базу озброєння, яка дозволяла б швидко долати пункти пропуску. Кінцева мета ― зробити так, щоб танк подолав шлях із Лісабону до Варшави настільки ж легко, як вантажівка з яблуками. Утім, додаткових опор чи міцніших матеріалів для цього замало: за словами співрозмовників Politico, одним із ключових векторів у цьому процесі буде також захист транспортної інфраструктури континенту від кібератак.
Щодня без вихідних ми шукаємо найцікавіші матеріали про війну та розповідаємо про них. Ваша підтримка надихає нас робити це й далі. Допомогти «Бабелю»: 🔸 у гривні🔸 у криптовалюті🔸 Patreon🔸 PayPal: [email protected]