Якщо спиратися на логіку дій диктаторів, то путін навряд чи вдасться до використання ядерної зброї, пише в колонці на Foreign Policy дослідник воєн Ден Райтер. Ризики ескалації бувають надмірними навіть для автократів, які переживають кризу ― і подібні путіну лідери держав усе ж відмовлялися від найрадикальніших кроків ― особливо від тих, які не вплинули б суттєво на хід війни. А застосування ядерної зброї не приведе до перемоги у війні: для обмеженого ядерного удару в Україні мало стратегічних цілей, руйнування яких могло б принести рф перевагу, вважає автор. Натомість це призвело б до остаточного розриву взаємин із Заходом і до відмови від співпраці з боку Китаю та Саудівської Аравії. Та й НАТО може вирішити відкрито вступити у війну. Навряд чи це те, чого хоче путін ― зрештою, програш у війні не означає автоматично, що все втрачено. Автор підводить до висновку, що рівень паніки серед союзників варто знизити, а Захід має продовжити підтримку України й припинити говорити про «мир за будь-яку ціну».
«Чому диктатори бояться дівчат» ― так називається стаття на War on the Rocks за авторства групи дослідниць та дослідників Центру стратегічних та міжнародних студій. У статті йдеться про численні приклади жіночих протестів, які змінювали хід історії, та про активні дії авторитарних режимів, спрямовані на придушення гендерної рівності. В авторитарних режимах гендер відіграє важливу роль в утриманні влади, а виклики усталеній гендерній системі часто ведуть до соціальних змін. Автократичні правителі по всьому світу приймають патріархальний тоталітаризм і використовують концепцію гендеру як інструмент інформаційної війни, а гендерні норми ― як інструмент репресій. Так і в росії путін маніпулює так званими традиційними цінностями і протиставляє їх «декадентському» Заходу, що вже призвело до погіршення ситуації з дотриманням прав жінок. У Китаї комуністична партія також усе активніше розглядає фемінізм як загрозу для виживання партії, йдеться у статті. Отже, якщо диктатори ставлять у центр своїх режимів придушення гендерної рівності, це означає, що підтримувати й просувати її є критично важливим, доходять висновку автори. Щоб утілити ці ідеї в життя, США варто ширше враховувати гендерні аспекти у формуванні зовнішньої та оборонної політики, наприклад, додавши гендерний аспект до військових ігор та симуляцій, а також активніше залучати жінок до фактичного прийняття рішень.
Про настрої в росії на основі власних спостережень за родиною, в якій він працює, в есеї на The Economist пише приватний домашній репетитор з англійської мови. Його 14-річний учень, представник заможних росіян, на початку війни активно повторював офіційні наративи про «спеціальну операцію» та «несправжність» України. Днями ж автор помітив, що його підопічний пересилає друзям проукраїнські відео в ТіkТоk та українські меми. Навіть атмосфера в місті змінюється, пише автор: велика літера Z на фасаді муніципальної будівлі нещодавно зникла. У суспільстві немає поваги до своєї армії чи віри в неї: зі збройними силами росії тепер повʼязані або жарти, або плач сімей, в яких зʼявились мобілізовані. Попри життя в росії протягом кількох останніх років автор пише, що прийняв рішення поїхати, оскільки більше не може розуміти росію та не відчуває себе її частиною.
Щодня без вихідних ми шукаємо найцікавіші матеріали про війну та розповідаємо про них. Ваша підтримка надихає нас робити це й далі. Допомогти «Бабелю»: 🔸 у гривні🔸 у криптовалюті🔸 Patreon🔸 PayPal: [email protected]