World Politics Review пише про роль, яку відіграє війна в Україні на міжнародній арені. На тлі успішного контрнаступу України багато хто говорить про здобутки, та важливо не забувати про заподіяну шкоду людям та інфраструктурі країни, на відновлення якої підуть десятки років. Водночас звитяга і жертва українців стали символом світової визвольної боротьби. У майбутньому на Україну чекає складний період відбудови, який може або перетворити країну на модель «завтрашньої Європи», або стати повчальною історією про шкоду корупції, ідеться у статті. Для США війна в Україні стала несподіваною можливістю продемонструвати військову ефективність і вагу як союзника. Водночас президент Байден окреслив війну як битву між «демократіями й автократіями» ― і цей наратив поляризує світ, змушуючи обирати «чорне» або «біле». Натомість багато країн шукають альтернативи полярному світу ― і, наприклад, наратив про право на самовизначення на противагу неоімперіалізму здобув би більше прихильності поза країнами Заходу, пише видання. Щодо ЄС, з одного боку, його лідерам вдалося продемонструвати єдність і рішучість, а з іншого — проявилися проблеми прихильності деяких країн блоку до росії, застарілості лідерства Франції та Німеччини, відродження правих течій тощо. Для росії повномасштабне вторгнення в Україну стало катастрофою: військова міць рф виявилася фікцією, відносини з міжнародними партнерами стали напруженими, а економіка ослабла. Водночас, пише WPR, росії вдалося перевернути світовий порядок і відновити територіальні посягання як інструмент зовнішньої політики. Український опір, справедливо оспіваний, також може спричинити поширення націоналізму, що створює небезпеку для ліберального світу. Отже, йдеться у статті, невідомо, що на нас чекає попереду і чи стане успішний контрнаступ ЗСУ «початком кінця» чи «кінцем початку» війни.
Політолог російського походження Тетяна Станова з «Фонду Карнегі за міжнародний мир» пише у виданні Foreign Policy про настрої кремлівських еліт у світлі невдач армії рф в Україні. Авторка зазначає, що путін розпочав повномасштабне вторгнення без обговорення з ключовими гравцями і таким чином пішов на великий ризик. На тлі успішної контратаки ЗСУ цей ризик починає скидатися на програш, а серед російських еліт зʼявляються питання щодо майбутнього розвитку подій. У перші місяці війни, пише Станова, еліти були консолідовані навколо путіна та виявляли покору, багато хто сподівався, що війна швидко закінчиться повною поразкою України чи мирним договором на умовах рф. Успіхи України у вересні поставили під сумнів ідею про неминучий успіх росії, а занепокоєння в еліт викликає не лише слабкість армії рф, але й спроможність путіна контролювати ситуацію. Про плани путіна не знає ніхто, а він говорить лише, що «цілі спецоперації буде досягнуто» ― а це не звучить переконливо, пише авторка. Усе свідчить про те, що комунікації між президентом і російським керівництвом майже не відбувається ― так, наприкінці серпня адміністрація президента досі працювала над підготовкою до референдумів у Луганській та Донецькій областях, ніби вони перебували під контролем росії. Зрештою фсб виступила проти референдумів із міркувань безпеки. Це доводить, що путін не може координувати роботу своїх відомств і контролювати ситуацію. Крім цього, Станова пише про розкол в елітах і виокремлення групи «пасивних і старанних», як премʼєр мішустін, і «голосних та розчарованих», як рамзан кадиров. Протягом двох десятиліть путін був зручним президентом для еліт, підсумовує Станова, але тепер він перестав бути передбачуваним і компетентним — і це загрожує його режиму набагато більше, аніж можлива опозиція чи протести.