Що у світі писали про війну в Україні 12 вересня. Огляд публікацій провідних іноземних видань

Автор:
Антон Семиженко
Дата:

Десятки іноземних ЗМІ присвятили свої матеріали стрімкому контрнаступу України на Харківщині. Наразі це лише перші враження від найбільш успішної операції українських військ і найболючішої поразки росіян після відступу з півночі України: детальний аналіз причин успіху ЗСУ, репортажі з нещодавно звільнених територій та прогнози щодо подальших кроків української та російської армій очікуються згодом. Поки що ж, наприклад, американський таблоїд The New York Post збиткується над росіянами й зокрема над путіним, який у день фіаско своєї армії в районі Ізюму відкривав колесо огляду в Москві. Видання публікує багато фото й відео того, як мирні мешканці звільнених територій вітають українські війська, й цитує українського солдата, який запевняє, що ця операція стала настільки принизливою для російських окупантів, що її можна вважати «початком кінця» «спецоперації».

Газета The Washington Post уже встигла зробити репортаж із деокупованого селища Залізничне неподалік від Чугуєва на Харківщині. Із нього видно деталі російського «згортання й перегрупування військ», як у кремлі назвали втечу з Харківщини. Місцеві мешканці розповідають, що російські військові саме тікали, залишаючи свої техніку й зброю, перевдягаючись у цивільне й погрозами вбивства відбираючи в місцевих автівки чи велосипеди, якими можна було б дістатись російського кордону. Також до селища вже приїхали поліцейські ― фіксувати воєнні злочини окупантів. Зокрема, двоє чоловіків були вбиті у себе вдома за те, що не вимкнули світло після шостої вечора, а ще одного місцевого було вбито і тіло його на кілька місяців залишено гнити на купі щебеню, яку самі росіяни використовували як вогневу точку. Оглядаючи тіло, інспектор не міг стримати блювання, описує видання. Припускають, що це лише перші з жахіть, які буде викрито на звільнених територіях. Reuters відзначає, що поразка росіян на Харківщині викликає лють у російських націоналістів. Раніше вони були чи не єдиними, кому кремлівський режим дозволяв говорити вільно, оскільки вони підтримували воєнну агресію проти України. Тепер, пише видання, націоналісти на кшталт ігоря стрєлкова стали для путіна небезпечнішими, ніж умовна ліберальна опозиція. Націоналісти обурені тим, що росіяни «ганебно» відступили, й вимагають дій від вищого військового й політичного керівництва. Також російські «борці з нацизмом» вбачають підступ у тому, що військами керують не етнічні росіяни: так, міністр оборони рф сергій шойгу є етнічним тувинцем, а один з найактивніших лобістів агресивної воєнної політики рамзан кадиров ― чеченець. Reuters відзначає, що у верхівці російської армії та поліції багато хто підтримує націоналістичні ідеї, які сповідують стрєлков та інші. Тож є ризик, що вони можуть стати внутрішньою опозицією путінському режиму ― озброєною та небезпечною.

The Wall Street Journal намагається охолодити запал українців та союзників, відзначаючи, що звільнені території треба контролювати, що вимагає серйозних людських та організаційних ресурсів. У таких випадках важливо не розпорошувати війська по занадто великій території, адже ворог може успішно контратакувати, відбивши частину звільнених земель. Видання порівнює контрнаступ українців із висадкою союзних військ у Нормандії в 1944 році. Тоді бійцям швидко вдалося просунутися на понад тисячу кілометрів аж до Люксембургу, однак через те що для оборони звільнених територій бракувало солдат, цей наступ «захлинувся» і виявився значно менш успішним, аніж міг би бути.

Колумніст Bloomberg Леонід Бершидський пише, що в результаті українського контрнаступу кремль практично втратив найбільш мотивовану частину своїх військ ― окупаційні підрозділи з луганської та донецької «народних республік». На відміну від росіян, які по суті воюють за гроші, сепаратисти з «л/днр» нерідко ненавиділи Україну та ЗСУ. Але зараз підрозділи їхніх «армій» уже фактично перемелені українськими бійцями. Брати ж поповнення нізвідки: за словами автора, в тому ж Луганську боєздатних чоловіків уже практично не залишилося. Ті ж, хто прийшов в Україну воювати за гроші, за серйозної небезпеки можуть демонструвати, за словами Зеленського, лише свою найкращу частину ― свої спини.

Авторка The Atlantic Енн Еплбаум теж відзначає, чого вартими виявились російські солдати, які потрапили на цю війну через гроші. «Різниця між українцями, які боронять свою землю, і росіянами, які заробляють, нарешті стала помітною, і вона й визначить цю війну», пише Еплбаум. Найбільше авторку вразило те, що, відступаючи, російські війська не відстрілювались, не оборонялись, не намагались залишити за собою землі, які нібито прийшли «визволяти». Це оптимістичний есей: у ньому Еплбаум пропонує міркувати вже про те, як діяти у разі російської поразки. Факт, що Україна зможе відвоювати свої землі, які росія вкрала після 2013 року, авторка вважає дуже ймовірним. Як і те, що в результаті цього всі розмови про відродження Радянського Союзу виглядатимуть сміховинними ― як і володимир путін, який будує на цій ідеї свою політику. Програвши війну, путін втратить і владу, пише Еплбаум. І, оскільки наразі в росії немає нічого схожого на інститут наступника, не кажучи про розвинуті державні інституції, то думати про те, що буде з росією після путіна, світу потрібно вже зараз.