The Economist пише про індустрію сурогатного материнства в Україні, яка теж постраждала від повномасштабного вторгнення рф. Україна ― одна з небагатьох країн, де сурогатне материнство є легальним, тому багато родин із Європи, Китаю та Америки звертаються до українок по ці послуги. До війни щороку тут народжували приблизно 2,5 тисячі сурогатних дітей. Після 24 лютого галузь зіткнулася з численними труднощами, деяким жінкам навіть довелося самотужки шукати контакти батьків дітей, яких вони виношували. Один із основних викликів тут ― необхідність народжувати саме в Україні, адже, наприклад, у Польщі сурогатне материнство є незаконним, тому батьки не зможуть отримати там прав на дитину. Для багатьох українок сурогатне материнство ― спосіб змінити своє життя, адже під час вагітності жінка отримує $450 на місяць, а після пологів ще $18 тисяч.
Оглядач The New York Times Пол Кругман написав матеріал про перехід ЄС до військової економіки. Хоч Захід і не воює з росією на полі бою, економічний вимір війни матиме величезні наслідки для країн, які підтримали Україну. Одним із основних викликів, пише Кругман, є залежність Європи від російського газу. Дозволити ринку врегулювати проблему дефіциту енергії означатиме надприбуток для виробників енергії, чиї витрати не зростуть, і фінансовий крах для багатьох сімей та бізнесів. Тому ЄС вживатиме заходів, щоб захистити населення від значного зростання цін і запобігти надприбуткам для деяких бізнесів. Насамперед ― скорочуючи споживання електроенергії та обмежуючи дохід виробників «дешевої» енергії. Кругман вважає, що диявол криється в деталях, тому висновки про ефективність цих засобів можна буде зробити пізніше.
«Кремлівський гіпнотизер» ― так називається колонка Андрія Колеснікова, працівника американського Фонду Карнегі російського походження на Foreign Affairs, у якій він пише про вплив дезінформації та пропаганди кремля. Автор провів соціологічне дослідження для Фонду Карнегі та «Левада-центру» про механізми впливу на населення росії під час війни. Серед тактик, які застосував путін, автор називає цензуру ЗМІ, безжальне придушення інакомислення та численні ритуали покірності: підняття прапора, виконання національного гімну в школах тощо. За даними Колеснікова, у реальності кількість росіян, які не підтримують вторгнення в Україну, зростає, а серед тих, хто вагається, багато хто намагається адаптуватися до нової ситуації чи просто боїться. Автор вважає, що візові обмеження проти росіян лише погіршать ситуацію, оскільки «збудують нові барʼєри» між росіянами та Заходом і полегшать просувати кремлівський наратив про війну.