Про ганебний занепад колись авторитетного дипломатичного корпусу рф пише Foreign Policy. Репортери видання поговорили з вісьмома західними посадовцями, які працювали з російськими дипломатами, та з Борисом Бондарєвим ― колишнім представником росії при ООН у Женеві, який на сьогодні є єдиним дипломатом, який звільнився через повномасштабне вторгнення рф в Україну. Напередодні 24 лютого високопоставлені представники росії на Заході неодноразово спростовували підозри про напад на Україну, що означає одне з двох: або вони відверто брехали, або були відсторонені від прийняття рішень і нічого не знали про вторгнення. Обидва ці варіанти видання відносить до серйозних «огріхів дипломатії». Це означає, що дипломатичний корпус москви ― колись один із найжорсткіших та найефективніших у Європі ― перетворився на порожнє місце, наповнене пропагандистами та шпигунами. Навіть міністр закордонних справ росії сергій лавров колись вважався хитрим та здібним дипломатом, чий підхід до роботи був напористим та професійним. Тепер він лише рупор путіна, людина, яка не має жодного впливу на зовнішню політику, пише видання зі слів своїх співрозмовників.
Дописувач The Atlantic Тімоті МакЛафлін пише про 298 життів, які забрали росіяни, коли збили рейс MH-17 в 2014 році. Серед них ― 25-річний австралієць Джек ОʼБраєн, який повертався додому після подорожі Європою. Його батько тепер сприймає той день ― 17 липня 2014 ― як один із перших днів російського вторгнення в Україну. Батьки Джека, Джон та Мерін, після загибелі сина намагалися розібратися в причинах війни, зокрема звернулися до російської та української церков біля свого дому. Українці розповіли про довгу історію гноблення з боку росії, а росіяни представили історію про зв’язок між двома народами. Вже набагато пізніше ОʼБраєни дізналися про російську установку «Бук» і 53 зенітно-ракетну бригаду, яка здійснила удар по літаку. Цього року річницю трагедії Джон та Мерін відзначили, протестуючи біля російського посольства в Канберрі. До них приєдналися численні українці. Джон ОʼБраєн каже, що одним із найбожевільніших досвідів, який він пережив після смерті сина, стала дезінформація про аварію, яку поширює москва. Наприклад, російський посол написав Джону, що літак збила не російська ракета, а бомба на борту чи український винищувач. Для родичів жертв ця постійна брехня стала ще однією трамвою з деморалізуючим і дезорієнтуючим ефектом. ОʼБраєни разом із багатьма іншими людьми чекають на рішення суду, сподіваючись, що вирок чотирьом підозрюваним допоможе розвіяти дезінформацію про МН-17.
Леонід Бершидський, колумніст Bloomberg, у нещодавньому есеї порівнює путіна з Потьомкіним і Катериною Великою. Бершидський пригадує історію про фальшиві «потьомкінські села», що їх коханець імператриці звів на Херсонщині, аби її вразити. Правдива ця історія чи ні, та вона має багато паралелей із тим, що відбувається сьогодні. Автор порівнює путіна з Потьомкіним і з Катериною — адже він одночасно вірить в ілюзію та творить її у війні проти України. Утім, після пів року повномасштабної війни грати обидві ролі стає неможливо. Ймовірно, російський міністр оборони шойгу запевняв путіна, що війна триватиме недовго й успіх гарантовано. Тепер, за даними групи російських розслідувачів Istories, шойгу впав у немилість, однак досі не здається та продовжує запевняти путіна, що Україна от-от зламається й благатиме про мир. Також російський диктатор подібно до Потьомкіна говорить про економіку рф, запевняючи у «провалі західних санкцій» та будуючи «потьомкінські села» за допомоги вибіркових економічних даних. Отже, ситуація виглядає так, що або путін не знає, що відбувається насправді, бо отримує лише ту інформацію, яку готовий сприйняти, і радники постійно дезінформують його, або ж він усе усвідомлює та просто робить вигляд, що справи йдуть за планом. У будь-якому разі, цікаво, як довго російський народ віритиме в ці ілюзії, задається питанням Бершидський.