The Economist пише про «мовне питання» в Україні та про українців, яких повномасштабна війна мотивувала вивчити українську. Оскільки путін вирішив використати російськомовне населення України як один із приводів для вторгнення, дедалі більше українців намагаються перейти на українську, пише видання. Зокрема, в Одесі ― традиційно російськомовному місті ― значно зріс попит на український розмовний клуб міської бібліотеки. За спостереженнями авторів статті, клуб відвідують переважно жінки віком від 50 років, «із перманентною завивкою і стрілками на очах», але координаторка клубу і бібліотекарка Валентина каже, що мотивація говорити українською зросла серед різних соціальних груп. І все «завдяки» путіну, який у своєму сумнозвісному есеї про «єдність українського та російського народів» назвав українську лише регіональним діалектом російської. Видання спростовує цю тезу, порівнюючи українську та російську з іспанською та португальською: мають спільне коріння, але є цілковито різними мовами.
Редактор розділу оборони й безпеки The Guardian Ден Саббах виділяє пʼять прогнозів розвитку подій в Україні протягом наступних шести місяців. Перший прогноз ― глухий кут, тобто обидві сторони, попри важкі втрати, не будуть готові визнати поразку, мирні переговори не почнуться, а рух на лінії фронту буде мінімальним. Другий можливий варіант розвитку подій ― Київ змінить стратегію та зосередиться на партизанських вилазках вглиб окупованих територій через брак артилерійської потужності для масової контратаки. Третій сценарій ― росія уповільнить наступ і зосередиться на утриманні вже окупованої території. На користь цього прогнозу свідчить активна підготовка окупантів до так званих референдумів. Четвертий прогноз стосується зими, що насувається: росія сподівається на нову хвилю міграції та енергетичну кризу, що послабить Україну та її підтримку в Європі. Нарешті, пʼятий сценарій більше схожий на дилему ― вирішать західні союзники підтримувати Україну до перемоги чи утримуватимуть допомогу на середньому рівні. Наразі ж гуманітарна криза в Україні загострюється, а фінансів, щоб її подолати, критично не вистачає.
Про занепад і відродження ЦРУ пише Родрі Джефріс-Джонс в есеї на The Conversation. Автор описує історію і місію Центрального розвідувального управління в США та його роль в російсько-українській війні. Протягом тривалого часу сенсом існування ЦРУ була протидія комуністичній загрозі, пише автор, та після завершення Холодної війни відомство поступово втрачало свій вплив. Допоки у 2016 році, перед зміною президента США, ЦРУ не почало повертати колишню владу. Новообраний на той момент президент Трамп ставився до ЦРУ з презирством і навіть відмовився від традиційних щоденних брифінгів, заявивши: «Я розумна людина, і мені не потрібно щодня повторювати те саме». Тим часом ЦРУ відроджувалося та розвивало мережу своїх джерел, зокрема залучивши «крота» з близьких до кремля кіл, пише Джефріс-Джонс. Коли до влади прийшов Джо Байден, то домігся призначення свого давнього друга Вільяма Бернса на посаду директора ЦРУ. Бернс мав великий досвід російсько-американських відносин, зокрема служив послом США в рф у 2005―2008 роках, що дозволило йому допомогти сформувати позицію США у відповідь на повномасштабне вторгнення росії в Україну. Саме Бернс очолював делегацію США до рф у листопаді 2021 року і був переконаний, що путін нападе. Очільник управління також вважає, що путін цілком може вдатися до ядерної зброї. Імовірно, пише Джефріс-Джонс, для допомоги Україні ЦРУ збирає і передає розвіддані та координує пропаганду на користь України. До того ж Бернс є великим прихильником закулісної дипломатії, тому не варто виключати, що ЦРУ певної миті, за нагоди, може стати переговорником у війні.