Німецький журнал Der Spiegel пише про депортацію українців з окупованих територій в рф. Герой матеріалу Владислав Красніков ― актор Маріупольського театру, якого примусово вивезли в російське село та який врешті-решт зміг вибратися до Естонії. Таких примусово депортованих українців, як Владислав, за оцінкою уряду США, близько мільйона. Близько 50 тисяч із них змогли втекти до Естонії. Пропагандистська машина кремля називає ці викрадення евакуацією, «допомогою українському народу». Spiegel описує шлях Владислава, який наприкінці березня через постійні обстріли був вимушений залишити Маріуполь та опинився у фільтраційному таборі рф. Там його допитували, а коли вирішили, що він не військовий, то відправили до Таганрогу, де був центр розподілу українців. У Таганрогу Владислава посадили на потяг до Тольятті, а далі він опинився в селі Кінель-Черкаси біля кордону з Казахстаном. Історію Краснікова та його групи почала висвітлювати російська преса, однак геть викривлено. Їх представили як «тих, хто рятував місто від українців-фашистів», росію зображено «рятівницею українців». Через кілька днів життя в дитячому таборі в селі група розділилася на тих, хто був вдячний рф за допомогу, і тих, хто ненавидів росію, каже Владислав. Незабаром, набравшись сил, він із друзями виїхав до Естонії, де зараз живе з іншими українськими біженцями на круїзному лайнері. Нещодавно чоловік знайшов роботу в театрі.
Чому всі говорять про Запорізьку АЕС, у розгорнутому матеріалі пояснює The Washington Post. Хоча фактично ця атомна електростанція перебуває під контролем рф від березня, останніми тижнями ситуація загострилась. Минулої п’ятниці росія відправила працівників станції додому, що, за даними української розвідки, може свідчити про плани нападу на обʼєкт. Україна звинувачує рф у вибухах на станції, а путін звинуватив Україну в обстрілах. Світ напружено спостерігає за розвитком подій та боїться ймовірної ядерної аварії. WP спробував розібратися в структурі АЕС та можливих ризиках. Шість із 15 ядерних реакторів України розташовані на Запорізькій станції. Вона почала працювати в 1984 році й станом на початок 2022 року виробляла пʼяту частину всієї електроенергії в Україні. Основний можливий ризик ― це ядерне розплавлення, яке може настати, якщо реактор не охолоджуватиметься належним чином. Це може статися, якщо внаслідок бойових дій станція не отримуватиме необхідну для охолодження кількість електроенергії. Хоча кожен із реакторів має по три резервні дизельні генератори, у воєнний час легко уявити, як ця система запобіжників виходить з ладу. Наприклад, росія може спробувати перемкнути станцію з української енергомережі на російську, і тоді система охолодження повністю залежатиме від генераторів.
Макс Гастінгс, журналіст і воєнний історик, написав есей на Bloomberg, у якому пропонує згадати уроки Корейської війни в контексті російського вторгнення в Україну. Гастінгс вважає, що повна «перемога» у війнах XXI століття майже неможлива, а єдиний варіант завершення війни ― це стримування її розширення. Гастінгс описує події Корейської війни 1950—1953 років, яка, на його думку, є хорошим прикладом стримування. Коли у війну вступили китайці, військові лідери США були розлючені й вимагали використати ядерну зброю. Деякі навіть вважали, що бомбу слід націлити прямо на москву, адже це Радянський Союз ніс відповідальність за розвʼязання війни. Британія наполягала на стримуванні й навіть продовжувала торгувати з Китаєм ― це ще більше злило американців, пише Гастінгс. Республіканці в США як і зараз вимагали по черзі то повної відмови США від втручання, то ескалації ― зокрема, пригадували ефективність ядерних бомб у війни проти Японії. На початку 1951 року обєднаний комітет начальників штабів вимагав від Білого дому оголосити Китаю війну. Гастінгс вважає, що здатність сторін утриматися від ескалації ― це те, що стабілізувало фронт у Кореї та зрештою дозволило закінчити війну й утримати її в заданих межах. Історик визнає, що для українців це стримування не має особливого сенсу, адже вони зазнають страждань і жорстокості, однак для решти світу війна, яка лишиться в межах регіону ― краща за світову.