Провівши в Україні три тижні та проїхавши лінію фронту від півдня до сходу, аналітик CNN Нік Робертсон запевняє, що в ході війни найближчим часом навряд чи варто чекати якихось разючих змін. Лінія фронту в понад 600 кілометрів занадто довга для росіян, щоб активно наступати хоч десь, не послаблюючи ситуацію в іншому регіоні. Українці навіть після недавніх поставок далекобійної західної зброї все ще поступаються росії вогневою потужністю, тож у своїх наступальних операціях також обмежені. Навіть у районі Херсону: автор відзначає, що не помітив там значного скупчення ні української техніки, ні українських військ, що свідчило б про підготовку до наступу. Скоріше, вважає Робертсон, Україна просувала тему з контратакою на Херсонщині для того, щоб відтягнути російські війська з Донбасу ― і їй це вдалося. Зараз лінія фронту загалом стабілізувалась, і ворогуючі сторони розділяють широкі поля, подолати які без істотних втрат не може жодна зі сторін. Утім, автора вражають розміри країни й кількість чоловіків призовного віку в мирних українських містах. Він переконаний, що Україна зможе боротися ще довго, а завдяки підтримці світу поступово змінить баланс сил на свою користь. «Путінське пекло принесе ще чимало огидних «завтра», однак, хоча перевага все ще не на боці України, поступово позиції росії стають усе слабшими», підсумовує автор.
Дослідниця з RAND Corporation Дара Масікот у Foreign Affairs теж підтримує позицію, що росія виснажується й потребує перепочинку в цій війні. Досягти якого може, наприклад, анексією всіх чотирьох частково чи повністю окупованих областей. Після цього, прогнозує видання, путін поширить на ці області статус ядерного захисту: мовляв, якщо Україна намагатиметься відвоювати ці території, росія зможе застосовувати ядерну зброю ― подібний принцип вона декларує щодо анексованого Криму. Після цього, припускає авторка матеріалу, Захід через страх ескалації припинить активно підтримувати Україну зброєю ― і конфлікт перейде в холодну фазу. Втім, авторка припускає, що Україна точно не змириться зі втратою земель і атакуватиме позиції окупантів і надалі. А чотири області, враховуючи втрату росіянами значної кількості кваліфікованих бійців, техніки, грошей ― все одно завелика ноша для кремля, і ризики втратити бодай частину цих територій для росіян високі. В цьому сенсі Україна, коли б’є по російських складах, усе робить правильно, адже відповідно до російської військової доктрини, бойовий підрозділ вважається нефункціональним, коли втрачає від 40 до 70 відсотків техніки ― залежно від виду підрозділу. Що менше танків і літаків залишиться в росіян на певній ділянці території, то ймовірніше, що кремль здійснить черговий «жест доброї волі», звільнивши українців від своєї присутності на цій ділянці окупованої території.
Десятки публікацій у закордонних ЗМІ наразі присвячено атакам росіян на Запорізьку атомну електростанцію. Причому звертають увагу не лише на геополітичну вагу цього об’єкта, а й на те, що переживають звичайні цивільні. Так, суспільний мовник США, радіостанція NPR, зосередився на мешканцях Нікополя, які живуть через річку від окупованих росіянами Енергодару й ЗАЕС. І якщо раніше вид АЕС викликав у багатьох із цих людей гордість, тепер лінії електропередач і контури блоків радше нагадують про небезпеку. Так, ці контури видно з вікон квартири Тамари Королькової з Нікополя. «Я стара, у мене діабет. Станція зовсім близько, ― каже вона. ― Якщо щось станеться, я встигну хіба що лягти на підлогу квартири й заплющити очі». Втім, якщо небезпека вибуху на станції є потенційною, то обстріли росіянами Нікополя й довколишніх поселень — реальні. Репортерка радіо розповідає про солідарність, яка відчувається зараз серед місцевих мешканців. Наприклад, коли в будинок онуків Олександра Пилипенка влучив снаряд, десятки сусідів кинулися допомагати йому відновити житло. «Я не очікував цього, ― каже в сюжеті Пилипенко, ледь стримуючи сльози. ― Але в ці дні такі вчинки здаються дуже українськими».