Про те, як вторгнення росії в Україну впливає на Близький Схід, у колонці на Foreign Affairs пишуть науковці програм Фонду Карнегі Дженніфер Кавана і Фредерік Вері. Війна в Україні дорого коштує кремлю, вважають автори: росія втрачає не тільки десятки тисяч солдатів, але й сотні літаків, танків і чимало бронетехніки. Це означає, що здатність москви й надалі постачати сучасну зброю та запчастини арабським урядам, зокрема сирійському та лівійському, під загрозою. З одного боку, це зменшить російський вплив на регіон, та з іншого може дати поштовх Китаю і Туреччині замінити рф у цій ролі. Кавана і Вері застерігають американського президента Джо Байдена від спроби зайняти цю нішу та вважають, що США варто розглядати ситуацію комплексно, змирившись із тим, що на полі багато гравців. Зокрема, Сполучені Штати мають обережно підходити до поставок зброї, надавши пріоритет країнам, які готові до політичних реформ і економічного розвитку.
Дослідник Новітньої історії росії та критик путінського режиму Юрій Фельштинський в есеї на Spectator пише про ймовірність того, що вересень стане поворотним місяцем для російсько-української війни. Фельштинський застерігає від передчасного оптимізму щодо недавніх успіхів України та згадує події вересня 2014 року. Останній тиждень серпня є важливим через початок виборчого сезону в росії, а 11 вересня у країні відбудуться місцеві вибори. Хоча результати цих виборів певною мірою вже відомі, для путіна важливим є сам процес, точніше супровідне шоу. Гучна військова перемога в цьому сенсі була б дуже корисною. Так, 5 вересня 2014 року в Мінську кремль примусив Україну погодитися на припинення вогню, 20 серпня 2020-го отруїли Навального. Також важливою датою є 7 жовтня ― 70-річчя путіна. На думку історика, у росії досі є багато способів завдати нищівних ударів по Україні: Міноборони Британії доповідає про формування 3 армійського корпусу у складі армії рф, а російський флот хоч і є слабким, проте в України взагалі немає ніякого флоту. Слабким місцем України також є неможливість проводити транскордонні атаки. Питання, яке зараз має непокоїти західних лідерів, ― що вони будуть робити та на що готові піти, якщо росія спробує розпочати активний наступ у вересні цього року, вважає Фельштинський.
The New York Times пише про мотиви президента Туреччини Реджепа Таїпа Ердогана мати близькі відносини із кремлем. За останні три тижні Ердоган зустрічався з путіним двічі, і якщо мотиви путіна зрозумілі ― компенсувати економічні наслідки санкцій, то що отримує Туреччина? Видання пише, що попри розгніваність союзників Туреччини по НАТО, країна має зиск із того, що російський газ постачається газопроводом «Турецький потік», а російські гроші (разом із російськими туристами) потрапляють до турецьких банків. Крім цього, росія, вочевидь, підтримує політику Ердогана в Сирії. Утім, у статті зазначається, що не варто вважати, ніби путін і Ердоган друзі ― обоє діють лише в інтересах збільшення своєї сили в цей момент.