Про те, як Польща мимоволі виграє через повномасштабну війну в Україні, пише Bloomberg. Ідеться про економічні переваги, які Польща отримує через масовий притік біженців з України. Два мільйони новоприбулих людей ― вражаюча цифра для країни, населення якої становить 38 мільйонів, пише видання. На кінець липня 385 тисяч із цих двох мільйонів знайшли роботу в Польщі, а уряд і бізнеси хочуть, щоб якомога більше людей залишилися у країні назавжди, що сприятиме економічному зростанню. Bloomberg пише, що підхід Польщі доцільний, а іншим країнам слід звернути увагу на це, формуючи свою міграційну політику.
Колумністка і журналістка-розслідувач Кейсі Мішель пише у The Wall Street Journal про російську традицію колоніалізму, яку кремль заперечує. Політика рф в Африці ґрунтується на тезі, що росія, на відміну від Заходу, не заплямувала себе злочинами колоніалізму, і тому африканські країни мають підтримати її війну в Україні. Кремль прикривається тим, що росія ніколи не мала формальних колоній в Африці, Латинській Америці чи Південній Азії ― проте, пише Мішель, це зовсім не значить, що росія не колоніальна держава. На думку авторки, різниця між росією і традиційними метрополіями полягає в тому, що інші колонізували віддалені території за морем, а росія ― прилеглі території на суші. «Від Кавказу до Криму, від Арктики до Амуру, від Волги до Тихого океану колоніальні кампанії росії підкорили незліченну кількість націй, бульдозером знищивши місцеві культури та місцевий суверенітет і вдавшись до практики геноциду», ― пише Мішель. Війна в Україні ― ще один доказ колоніальності рф, яка погрожує ядерною зброєю, щоб повернути колишню колонію. На думку авторки, росія буде загрожуватиме світовій безпеці, доки не деколонізується. А щоб запустити цей процес, росіяни мають усвідомити свої колоніальні злочини ― як попередні, так і теперішні.
«Українська проблема Німеччини» ― назва есею колишнього посла Німеччини у США Вольфганга Ішінгера на Foreign Affairs. З-поміж інших союзників України Німеччина має найбільше складнощів зі своєчасним виконанням своїх обіцянок. Так, ще в березні Берлін повідомив про надання важкого озброєння Києву, але станом на кінець липня передав лише невелику його частину. В есеї Ішінгер розмірковує над причинами такого зволікання і загальної вразливості Німеччини до погроз з боку рф. Серед країн Європи, пише автор, російське вторгнення спричинило найсильнішу зміну політики саме в Німеччині. Десятки років ідея пацифізму панувала в суспільстві, а тепер канцлер Шольц перетворює країну на основного гравця в обороні ЄС. Водночас повна відмова від російського газу є великим викликом для держави. Ішінгер пише, що, можливо, уряд Шольца сподівається, що партнери та союзники зрозуміють масштаб політичних змін і пробачать Німеччині зволікання щодо України. Однак, на думку автора, Німеччина має активізувати свою підтримку України, інакше вона ризикує втратити вплив в Європі та зашкодити власним інтересам ― адже що довше триває війна, то нестабільнішою і поляризованішою буде ситуація в регіоні. В есеї Ішінгер пропонує кроки, яких Шольц може вжити, аби відродити вплив Німеччини в ЄС і поза його межами та зрештою зайняти лідерську роль у протистоянні російській імперіалістичній кампанії в Україні.
Авторка The Atlantic Енн Еплбаум, яка останнім часом багато пише про Україну, відвідала Одесу та відобразила місцеві життя і волонтерський рух у нещодавньому есеї. Еплбаум описує дивне поєднання фаталізму (ніхто не ходить до сховищ під час сирен) і «нормального» життя в курортному місті (одесити пʼють каву під парасольками центральних кавʼярень). Та не можна сказати, пише авторка, що місто стало млявим. Навпаки, багато людей дуже зайняті ― ідеться про волонтерів, які з вірою в перемогу виконують функції, які виявилися не під силу чиновникам. Еплбаум поговорила з Анною Бондаренко, засновницею Української волонтерської служби (УВС) ― організації, яка з 24 лютого змогла скерувати понад 100 тисяч волонтерів до більш ніж 900 організацій по всій країні. УВС навіть координує волонтерство на окупованих територіях, використовуючи зашифровані канали звʼязку. Поспілкувавшись із кількома волонтерами, авторка пише, що між бажанням брати участь у громадському житті й українським патріотизмом є звʼязок, і щось спільне штовхає людей як допомагати своїм громадам під час війни, так і прагнути кращого майбутнього для демократичної вільної України.