Ден Ворд, полковник ВПС США у відставці, в есеї на Defense One пише про уроки, які може мати з російсько-української війни галузь військового постачання [галузь обʼєднує розробку, закупівлю, логістику та власне постачання]. Перший урок ― швидкість поставок критично важлива. Воєнні події розгортаються швидко, тому відповідь на них також має бути швидкою та ефективною. Другий ― коли американські військові відсутні на полі бою, американська розвідка та експерти з військового постачання є найбільш залученими до війни силами. На думку Ворда, якщо для того, щоб досягнути успіху у 2022 році, США потрібно швидко надавати оперативні системи Україні, то Міноборони варто переоцінити роль постачання в міжнародній безпеці та переглянути баланс між довгостроковою розробкою технологій та підтримкою операційних підрозділів. Третє спостереження, яким ділиться автор ― американське обладнання не завжди найкраще задовольняє потреби військ через складність застосування. Отже фахівці з постачання мають звернути увагу на спрощення використання та зменшення потреби в початковому навчанні нових систем. Важливо, щоб інтерфейси програм були інтуїтивні і зрозумілі користувачам. Одна з причин, чому HIMARS такі ефективні в Україні, ― це простий і зрозумілий користувацький інтерфейс, пише Ворд. На думку полковника, потрібно також покращувати взаємодію у сфері військового постачання між членами НАТО. Наостанок Ворд пише, що важливо зберігати увагу до дійсних конфліктів, хоча Міністерство оборони може мати спокусу сконцентруватися на прогнозуванні невизначеного майбутнього ― як от конфлікт із Китаєм.
Times of Israel поговорили з Олександром Фельдманом, одним із найбагатших людей в Україні. Фельдман ― єврей, і вважає, що Ізраїль робить недостатньо для того, щоб допомогти Україні. Найболючішою для Фельдмана є втрата «Фельдман Екопарку» ― безкоштовного зоопарку, орієнтованого на дітей. Обстріли зоопарку почалися 24 лютого, у перший же день повномасштабної війни. Евакуація хижаків, які могли б загрожувати людям, якби їхні вольєри пошкодили обстріли, була великою проблемою. Видання описує біографію Фельдмана та звертає увагу на те, що в його київському офісі, де й відбулося інтерв’ю, присутня єврейська символіка. Сам Фельдман прийшов до спільноти досить пізно, однак у 2008-му очолив Український єврейський комітет. У розмові він відзначає рішучість харківської єврейської громади, яка згуртувалася, щоб допомагати місцевим їжею та прихистком. Фельдман говорить, що проблема антисемітизму в Україні не є серйозною, і що його обурює позиція, яку зайняв Ізраїль стосовно України. Фельдман зазначає, що як єврей твердо упевнений: Ізраіль зробив для України катастрофічно мало. До березня Фельдман був членом проросійської партії ОПзЖ, однак тепер він преконаний, що миру з росією бути не може.
Професор політології Марк Лоуренс Шрад написав для Politico лонгрид про сюрреалістичний фільм Карена Шахназарова «Місто Зеро», який описує реалії, у яких живе сьогоднішня росія. Сюжет фільму 1989 року розгортається навколо головного героя, який опиняється в місті Зеро й поринає в дедалі дивніший ілюзорний світ. Автор вважає цю сатиричну картину «прихованою перлиною пізньорадянського кіно», яка проливає світло на сучасні російські політичні реалії. Фільм «Місто Зеро» був створений у розквіт «епохи гласності». Він викриває радянську соціально-політичну систему, засновану на вигадках, яка розвалюється і намагається втримати владу, вдаючись до грубої пропаганди і спотворення реальності. Шрад описує сцену з фільму, де головний герой потрапляє в краєзнавчий музей, у якому історія міста Зеро повністю викривлена ― серед експонатів можна побачити гробницю троянських царів, рештки римських легіонів, голову Лжедмитрія II. Автор зазначає, що путін теж виправдав своє вторгнення в Україну годинною лекцією з альтернативної історії. Музейна експозиція у фільмі заснована на результатах досліджень вигаданих істориків Ротенберга і Герасімова. У реальному житті брати Ротенберги ― це олігархи та друзі путіна, а валерій герасімов керує російським вторгненням в Україну. Автор проводить багато паралелей між різними сценами фільму й сучасністю, та найбільш шокуючим відкриттям є те, як у «Місто Зеро» показана марність будь-яких спроб боротися з офіційним наративом. Як і головний герой фільму, росіяни змушені або підпорядкуватися сюрреалістичному «русскому міру», або спробувати втекти, що стає дедалі важче. У кінці публікації Шрад згадує і про долю самого режисера фільму. За іронією з часом Карен Шахназаров перетворився на затятого прихильника путіна та його війни проти України.