«Путінськими пропагандистами» назвала організацію Amnesty International впливова британська газета The Times у своїй редакційній колонці. Причина ― скандальний звіт правозахисної організації, у якому українських військових звинувачують у тому, що вони завдають втрат цивільному населенню при захисті української території. Автори The Times згадують схожий випадок у 1945 році, коли британська пацифістка Вєра Бріттeн відмовлялася вірити новинам про табори смерті, організовані нацистами в Європі, і заявляла, що повідомлення про них поширюють, аби відвернути увагу від бомбардування союзними військами німецьких міст. Судження Бріттeн виявились невідповідними часу. Такими ж The Times називає висновки AI: позбавленими розуміння того, як ведеться ця війна та що цивільні поселення потрапляють під удар саме тому, що насамперед російські війська їх атакують, окуповують і використовують як майданчики для зберігання зброї та атак. Окремо видання відзначає поведінку керівниці Amnesty International Агнес Каламар. У своїх публічних висловлюваннях вона звинуватила в критиці звіту «тролів», перетворюючи дискусію на фарс. «У будь-якій поважній міжнародній організації Каламар після такого звіту та заяв пішла би з посади. Однак Amnesty International це вже не врятує», пише видання, закликаючи своїх читачів не жертвувати цій організації свої гроші.
Професор глобальних відносин Хел Брендс пропонує несподівано оптимістичний погляд на поточне зіткнення суперсил у есеї на Foreign Policy. Вторгнення росії в Україну, усе глибша криза відносин США та Китаю, загроза відновлення ядерної кризи з Іраном та Північною Кореєю ― схоже, світ входить в епоху постійної напруги і зіткнення суперсил є неминучим. Та хоча кризи небезпечні, вони можуть бути і корисними, адже під час криз виникають нові ідеї та рішення, ініціативи та інвестиції, вважає Брендс. Автор пропонує згадати історію створення НАТО і плану Маршалла: ці ініціативи народжені під час гострих криз, і рішення щодо них ухвалювали надзвичайно швидко. Наприклад, план Маршалла ― економічна допомога Західній Європі в $12 мільярдів ― розробили всього за три тижні. Брендс цитує тодішнього держсекретаря США Джорджа Маршалла, який прокоментував важливість негайного втручання так: «Поки лікарі вагаються, пацієнт тоне». Зараз вільний світ має використати поточні кризи, щоб досягти кількох цілей, вважає Брендс. По-перше, краще зрозуміти наміри супротивників: так, вторгнення путіна в Україну прояснило, чим він є насправді й підтвердило його амбіції з відродження Радянського Союзу. По-друге, війна в Україні змусила Захід переоцінити свої військові спроможності й виявити слабкості, а отже й збільшити виробництво ключових систем озброєння. По-третє, кризи прискорюють формування коаліцій ― так, Швеція й Фінляндія вирішили приєднатися до НАТО саме зараз. По-четверте, під час кризи ухвалюються рішення, які не мали б шансу в звичайний час: самі лише США надали Україні більше зброї та грошей, ніж можна було уявити ― і це в рекордні для бюрократії країни терміни. Зрештою, кризи дають можливості досягти політичних компромісів: під час криз суспільство може підтримати заходи і витрати, які були неприйнятні в спокійний час.
Путін робить усе, щоб перевершити у фашизмі Муссоліні, пише колумніст The Washington Post Джордж Вілл. У колонці автор пригадує шлях руйнівника італійської парламентської демократії та проводить паралелі з кремлівським диктатором. Автор посилається на інший есей, що вийшов на The Economist, у якому йдеться про те, чому нинішній режим у росії ― це фашизм, при якому культ особистості спирається на насильство з боку держави. Муссоліні теж використовував загони чорносердечників, щоб посіяти страх серед італійців. Культ особистості Італійського диктатора спирався на відновлення величі Римської імперії, тоді як культ путіна обіцяє відродження СРСР. За обох режимів насилля заохочувалося і легітимізувалося, зазначає Вілл. Фашизм неможливо зупинити. Він шириться і географічно, і вганяється вглиб, у приватне життя людей. Повномасштабне вторгнення рф в Україну й те, як путін заохочує росіян підтримувати його, і є розширенням фашизму вглиб та вшир. У цьому столітті фашизм може отримати більше шансів, ніж у попередньому, резюмує автор.