Директор Центру оборонних концепцій і технологій Інституту Гудзона Браян Кларк та старший науковий співробітник інституту Пітер Раф написали колонку на Foreign Policy, в якій виклали своє бачення шляху розблокування Чорного моря. Автори звинувачують західних союзників у надто обережному ставленні до способів підтримки України. На думку авторів, саме підхід стримування призвів до загострення конфлікту на сході та півдні України. У цієї стратегії кілька недоліків. По-перше, Україна лишається в безперервній війні, яка дозволяє росії використовувати артилерійські обстріли у стилі Другої світової війни. По-друге, це дозволяє росії блокувати українські чорноморські порти, в яких перебуває понад 25 мільйонів тонн зерна. За даними Світового банку, цього року очікується, що майже на 40 мільйонів більше людей опиняться в ситуації гострої нестачі продовольства, і війна рф є тут значним чинником. Хоча Київ відвоював острів Зміїний, йому все ще бракує далекобійної зброї для захисту потенційного вантажного маршруту від російського флоту. Вирішити цю проблему міг би супровід українських торгових суден кораблями США чи НАТО. Однак адміністрація Байдена відхилила цей варіант з тих самих причин, чому й відмовилася закрити небо над Києвом, йдеться в колонці. Однак зерно все ще можна звільнити ― якщо надати Україні достатню кількість військового обладнання для захисту її судноплавних шляхів. Велику роль у цьому сценарії можуть відіграти безпілотники. Наприклад, MQ-1C Gray Eagle приблизно вдвічі більші за Bayraktar і озброєні потужними ракетами Hellfire або бомбами з GPS-наведенням. Вони можуть літати протягом 25 годин зі швидкістю 300 км/год, що дає їм дальність і смертоносність для знищення загроз уздовж усієї потенційної транзитної смуги. Зараз продаж цих безпілотників в Україну заблоковано через побоювання щодо доступу росіян до передових технологій. Автори колонки закликають Вашингтон переглянути свій підхід до війни й нарешті почати розглядати її як глобальну проблему, яка потребує сміливих заходів ― включно із наданням Україні сучасної зброї, здатної зупинити росію.
The Wall Street Journal опублікував розгорнутий відеоматеріал про розкрадання росією українського зерна. Видання проаналізувало супутникові зображення, дописи телеграм-каналів, документи та інтерв’ю, щоб з’ясувати, що рф потихеньку систематизувала крадіжку сотень тисяч тонн зерна з України на користь російських союзників на Близькому Сході. Згідно з аналізом, росія розробила контрабандний маршрут з новоокупованих територій України через анексований Крим і Чорне море до Сирії. Маршрут, який виявив WSJ, починається в Кам’янці-Дніпровській, де знаходиться одне з найбільших зерносховищ у Запорізькій області. Звідти російські фури без номерів везуть зерно до Криму. Водіїв, задіяних у цій схемі, вербують серед російських солдат і через оголошення про роботу в пабліках. З материкової частини України зерно прямує до Севастополя, де на нього чекають вантажні судна. Кораблі, які перевозять цей вантаж, вмикають і вимикають дані відстеження, щоб приховати свій маршрут. Однак супутникові знімки з різних портів підтверджують, що ці судна перевозять зерно із Севастополя до Сирії та Туреччини. Хоча сирійська влада заперечує, що отримує вкрадене українське зерно, матеріал WSJ доводить протилежне.
Про труднощі близько 10 мільйонів українців, які покинули свої домівки унаслідок просування росії на сході, пише The New York Times. Приблизно половина людей, які були вимушені покинути домівки, зараз перебувають у Європі та інших країнах, а інші п’ять мільйонів є внутрішньо переміщеними особами в Україні. Це створює гуманітарну проблему, яку видання називає «геркулесовою». Оскільки люди залишають своє житло під масованими обстрілами рф, багатьом не буде куди повернутися, навіть якщо Україна звільнить їхні рідні міста. Щоб розмістити людей, громадські будівлі, такі як спортзали, університетські гуртожитки, церкви тощо, перетворюються на притулки. ООН повідомляє, що більшість переселенців стикаються з нестачею їжі, води та предметів першої необхідності. У той же час деякі люди пристосовуються до нової реальності. Херсонка Оксана Зелінська втекла на захід України, де почала волонтерити на громадській кухні, щоб уникнути депресії та бездіяльності. Ганна Обужеванна зі східної України знайшла ділянку землі біля свого нинішнього притулку в церкві Павлограда, і посадила там помідори й огірки, які нагадують їй про її звичний побут удома, пише видання.