Що у світі писали про війну в Україні 21 червня. Огляд публікацій провідних іноземних видань

Автор:
Саша Свердлова
Дата:

Відомий словенський філософ Славой Жижек написав на The Guardian есей під назвою «Пацифізм — неправильна відповідь на війну в Україні». Жижек пише, що Європа вже занадто довго живе в уявному світі, де конфлікти більше не вирішуються шляхом зброї, і настав час прокинутися. Оскільки війна вступила в затяжну фазу, цілі путіна зрозумілі. Диктатор, як він сам сказав, не вірить у «проміжні» країни: на його думку, нація може бути або повністю суверенною, або колонією. Він хоче, щоб Україна стала його колонією ― і зрозуміло, що він також хоче Боснію і Герцеговину, Косово, Фінляндію, країни Балтії та, зрештою, Європу. Тому, стверджує Жижек, дозволити путіну «зберегти своє обличчя», про що останнім часом багато говорять лідери думок, означає прийняти його імперські амбіції. Філософ вважає, що Європа врешті ризикує стати полем для війни між США та росією, якщо тільки континент не відновить свою субʼєктність. Далі Жижек викладає свої думки про погляди правих і лівих на війну в Україні, підсумовуючи, що зі справжньої лівої точки зору Україна бореться за глобальну свободу ― зокрема й за свободу росіян.

Politico випустила англомовний посібник з нового українського сленгу війни. Посібник містить такі слова, як «макронити», щоб описати людину, яка демонструє «глибоке занепокоєння», «орки» та «Мордор» ― посилаючись на персонажів із «Володаря перснів» Толкіна. «Шойгувати» ― на честь міністра оборони рф сергія шойгу — робити вигляд, що план працює, коли це не так. Термін «чорнобаїти» навіяно українським селом Чорнобаївка, яке стало російським кладовищем техніки після численних невдалих спроб росіян використовувати місцевий аеродром. І, нарешті, вислів «тракторні війська» ― так називають українських фермерів, які буксирували російські танки своїми тракторами.

Компанії намагаються залишити росію, але багатьом це дуже складно, пише The Wall Street Journal. Philip Morris International Inc., наприклад, намагається вийти з російського ринку з початку березня. І зважає на те, що кремль може захопити їхній бізнес, а працівників ― увʼязнити. Для багатьох бізнесів, пише видання, залишити російський ринок було доволі легко. За даними аналітиків Morgan Stanely, частка росії в доходах американських і канадських компаній зазвичай не сягає й одного відсотка. Для Philip Morris ситуація інакша, оскільки на росію припадало майже 6% її чистого доходу. Деякі інші компанії теж стикаються з труднощами під час виходу з російських ринків, пише WSJ. Французький автовиробник Renault, наприклад, продав свою частку у 68% в підприємстві «АвтоВАЗ» державній структурі лише за один рубль. Це допомогло зберегти робочі місця для 45 тисяч працівників заводу. Уряд рф і сам намагається ускладнити вихід іноземним компаніям. Нові законодавчі пропозиції можуть дозволити державі націоналізувати чи конфіскувати активи компаній, які вирішать скоротити свою діяльність у країні.

The New Yorker опублікував історію Інни та її дочок Саші та Олівії ― трьох із 13 мільйонів українців, які змушені були залишити свої домівки через російське вторгнення. Інна народилася в Харкові, раніше жила в мікрорайоні Салтівка. Її мама ― лікар-психіатр, яка в 1990-ті була змушена перейти в торгівлю. Інна працювала вчителькою економіки в Харкові, коли познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком, журналістом Максимом. У 2002 році пара переїхала до Києва. У 2013 році Інна, вагітна першою дитиною, брала участь у Революції гідності, носила їжу протестувальникам. І мати Інни, й батьки її чоловіка продовжували жити в Харкові та не зраджували своїм проросійським поглядам. Інна ніколи не вірила в повномасштабне російське вторгнення, але 24 лютого воно сталося. Оскільки умови погіршилися, 1 березня сімʼя зібрала речі, забрала двох котів і поїхала. Максим опинився в Мукачевому, працюючи над кібербезпекою в державній установі, а Інна разом із дочками поїхала спочатку до Варшави, а потім до Німеччини, де зіткнулася з багатьма труднощами. Історія охоплює повсякденне життя Інни та дівчат протягом останніх місяців, а також думки Інни про непевне майбутнє її родини та ще мільйонів таких самих українців.