Колумніст Foreign Affairs Семюел Чарап пише про приблизний план мирної угоди, який українські дипломати запропонували ще у березні, та перспективи цього плану для встановлення довгострокового миру в Україні. Основою запропонованої угоди є нейтралітет України, тобто відмова Києва від намірів приєднатися до НАТО і зобов’язання дотримуватися постійного нейтралітету. В обмін на це західні партнери та росія повинні надати Україні гарантії безпеки. У разі нападу на Україну ці гарантії мають включати застосування збройних сил. Якщо цей план увійде в основу остаточного врегулювання, то з’явиться механізм, згідно з яким сама росія буде зацікавлена у безпеці України, пише Чарап. Автор каже, що важливо відзначити, що росія не відхилила цю пропозицію. Більше того, під час зустрічі з генеральним секретарем ООН Антоніу Гутеррешем наприкінці квітня путін назвав цю пропозицію «справжнім проривом». Вся суть цього плану полягає у тому, щоб надати третій країні зобов’язання щодо дотримання безпеки та миру за умови, що вона залишиться нейтральною. Подібні угоди були укладені, щоб гарантувати незалежність Бельгії у 1831 і 1839 роках. Завдяки цим угодам Бельгія отримала 75 років миру. Коли в 1914 році Німеччина порушила свої гарантії і вторглася до Бельгії, Велика Британія виконала свої зобов’язання і вступила у війну з Німеччиною. Автор стверджує, що подібна угода може стати реальним шляхом для миру в Україні: якщо росія погоджується на це, напад на Україну означатиме для неї високий ризик війни зі Сполученими Штатами. Чарап зазначає, що такої угоди, звісно, було б непросто досягти, проте якщо Київ і москва повернуться за стіл переговорів, то Стамбульське комюніке може стати дороговказом до довгострокової безпеки в Україні.
Politico пише, що Німеччина, схоже, втрачає свій вплив на країни Центральної та Східної Європи через слабку політику щодо росії. Після того як канцлер Ангела Меркель пішла у відставку, а у Берліні сформувалася складна трипартійна урядова коаліція, Німеччина не послідовна у своїх повідомленнях та реагує на повномасштабне вторгнення росії в Україну слабко. Через це вплив Берліну на численні країни ЄС послабився. Нещодавнє рішення щодо ембарго на російську нафту (за винятком нафти, що постачається через трубопроводи) приймали значною мірою без участі Німеччини. Як зазначив у коментарі Politico один із дипломатів ЄС, «Шольц — це справжня проблема. Він чинить просто як меркантильний німець, а не як укладач компромісів, яким була Меркель. Ніхто не може замінити Меркель». Повномасштабне вторгнення в Україну саме по собі стало підтвердженням того, що Німеччина припустилася величезної історичної помилки, поставивши економічні інтереси вище за необхідність ізолювати диктатора, готового розпалити війну. Попри тривожні дзвіночки і Німеччина, і Франція до останнього моменту ставилися до ймовірності війни скептично. Проте деякі східноєвропейські дипломати досі сподіваються, що Німеччина відновить свій авторитет на міжнародній арені, можливо, навіть за допомогою свого харизматичного міністра закордонних справ Анналени Бербок. Видання також пише, що прем’єр-міністр Італії Маріо Драгі міг би стати посередником, яким була Меркель, однак нестабільний італійський політичний багаж обмежує його сферу впливу.
The Telegraph пише про план путіна видати захоплення Сєвєродонецька за велику перемогу. У мінливому наративі кремля захоплення всієї території Донецької та Луганської областей подається як «план, який стояв з самого початку», тому для рф важливо продемонструвати територіальні здобутки на сході України. Щоб це зробити, путін, здається, кидає все, що може, на Сєвєродонецьк — велике непідконтрольне росії місто у Луганській області. Видання зазначає, що останніми днями українська влада повідомляє про меншу кількість втрат серед російських військ, і причиною цього може бути скорочення кількості російських танків і бронетранспортерів на передовій. Можливе захоплення Сєвєродонецька, безумовно, стане однією з багатьох невдач для України, але також свідчитиме про те, що план путіна провалився. Якщо росії довелося задіяти антикварні танки Т-62 і кинути більшу частину того, що залишилося від її сил, щоб захопити середнє за розміром місто, її армія не зможе продовжити наступ на захід і досягти початкових цілей цієї військової кампанії. У зв’язку з цим автор публікації наводить британське військове прислів’я «На війні невдачі трапляються так само часто, як і успіхи. Секрет полягає в тому, щоб переконатися, що останніх більше».
Оглядач The Washington Post Девід фон Дреле у своїй нещодавній колонці пише, що єдиний, хто може зупинити війну в Україні, — це путін. Дивно, пише фон Дреле, що різні лідери та мислителі думають, що США та їхні союзники здатні зупинити війну, оскільки скаржаться, що український спротив, який підтримують союзники, стоїть на заваді припиненню вогню. Це абсурд, оскільки Україна пропонувала росії щедрі умови перемир’я з першого тижня повномасштабного вторгнення, однак росія ніколи не хотіла вести переговори про мир. Навіть якщо Кіссінджер і компанія керуються бажанням якнайшвидше покласти край російським звірствам, вони переоцінюють здатність західних союзників нав’язати Україні певні умови. Фон Дреле нагадує читачам про жінок похилого віку, які готували «коктейлі Молотова» в перші дні війни в Україні, і пише, що такі люди самі вирішують, коли їм припинити воювати. Більше того, путін просто не хоче миру — він надає перевагу тисячам вбитих російських солдатів і знищеній російській економіці. Закінчить він війну лише тоді, коли вирішить, що іншого вибору немає, тому Україна має боротися далі, резюмує фон Дреле.