Колишній держсекретар США Генрі Кіссінджер заявив, що Україна повинна відмовитися від територій, щоб припинити війну, пише The Washington Post. Кіссінджер виступив на Всесвітньому економічному форумі в Давосі, закликаючи західних союзників України припинити прагнути повної поразки росії в Україні. На його думку, вона може призвести до тривалої нестабільності в Європі. За словами екссекретаря, Україна буде змушена прийняти «старий статус-кво», що означатиме відмову від повернення Криму та деокупації «л/днр». Та українці проти такого рішення. The Washington Post посилається на нещодавнє дослідження, проведене Київським міжнародним інститутом соціології, яке показало, що 82% українців не бажають поступатися будь-якою українською землею навіть ціною тривалої війни. Президент Зеленський та його офіс також стверджують, що будь-які поступки росії — це не шлях до миру, а лише відкладена війна. Радник голови Офісу президента Михайло Подоляк навіть опублікував у Twitter фотографію, на якій Кіссінджер тисне руку путіну із підписом «Добре, що українці в окопах не встигають слухати давоських панікерів, оскільки зайняті захистом свободи та демократії».
Британський історик Роберт Томбс пише в своїй колонці на The Telegraph, що Кіссінджер неправий, і путін заслуговує як мінімум на поразку в Україні. Томбс пише, що підхід Кіссінджера є класичним прикладом та званого реалістичного ставлення до міжнародних відносин. Реалізм розглядає держави як раціональні довгострокові утворення, що діють за допомогою дипломатії високого рівня. Коли Кіссінджер каже, що росія протягом 400 років була невід’ємною частиною «європейського балансу», а Україна має бути «нейтральною державою», він спирається на реалізм і більше думає про результати, ніж про риторику. У той же час в історії є багато прикладів, коли реалістичне ставлення не спрацьовувало. Найгірший такий провал ― «умиротворення» гітлера Невілом Чемберленом у 1938 році. Чемберлен намагався сприймати гітлера раціонально: розуміти його цілі і йти на розумні поступки. Чим це закінчилося, відомо усім. Томбс бачить багато паралелей між 1938 роком і цими днями, коли світ стоїть перед дилемою: піти на поступки агресору в надії уникнути гіршого, чи чинити опір, поки агресора не буде переможено. Одним із важливих уроків минулого є те, що позиції агресора в своїй країні зміцняться навіть за невеликої перемоги. Більше того, небезпека умиротворення полягає в тому, що воно заохочує агресорів, і тоді Китай може розцінити слабкість Заходу як заклик до вторгнення у Тайвань.
Foreign Policy написали, як працює штаб із надання Україні допомоги НАТО. Журналіст американського видання став одним із двох представників ЗМІ, яким дозволили потрапити в це приміщення на американській військовій базі в німецькому Штутгарті, за розміром ледь більше за шкільний спортзал. Там близько сотні військових планують закупівлю та відстежують переміщення ледь не кожної кулі, яку Україні надає Захід. Їхнє завдання ― знайти й надати Києву артилерію, танки, снаряди, шоломи та все, на що погодились іноземні партнери України. Також у приміщенні присутні кілька українців, які, перебуваючи на постійному звʼязку з офіцерами на лінії фронту, визначають, що куди має прибути. За словами журналіста, атмосфера у центрі нагадує стартап: десятки ноутбуків та групки людей біля них, які говорять різними мовами. Вони координують свої зусилля через спеціально розроблену платформу, схожу на онлайн-дошку оголошень. Керівники українських армійських підрозділів пишуть туди про свої потреби, а військові передають їх тій країні НАТО, яка могла б потребу задовольнити. Далі цей запит отримують керівники збройних складів ― і в більшості випадків знаходять бажане. Навчання тому, як користуватися новою зброєю, також координує цей центр. Як стверджують у публікації, зараз українські військові є на території численних баз НАТО по всій Європі.