Журналісти поспілкувалися з українською бабусею із Харкова, яка вийшла до військових ЗСУ із прапором Радянського Союзу, а коли ті його розтоптали, то відмовилася брати в них гуманітарку. Через це у росії бабусю зробили символом окупантів — її зображують на муралах та створюють памʼятники як в рф, так і на окупованих територіях України.
Історію бабусі розповіли журналісти BBC.
70-річна Анна Іванівна проживає у Великій Данилівці. Юридично це мікрорайон у Харкові, але фактично Велика Данилівка лишається селом із приватними будинками. На початку війни бойові дії тривали досить близько до цього району, у селі Циркуни під Харковом, однак російські військові до Великої Данилівки не заходили.
Будинок бабусі теж постраждав від російських обстрілів: у її будинку вибиті вікна, пошкоджений дах, а на подвірʼї досі лежать уламки снарядів. Однак сама Анна Іванівна не скаржиться на це, бо розповідає, що могло бути і гірше.
Зафіксована на популярному відео розмова сталася 4 березня. Із бабусею спілкувався лейтенант ЗСУ Віктор Костенко.
«Ми, як це завжди робимо, запитали, як у них справи, чи є у них продукти харчування. Бабуся відповіла, що їхати їй нікуди і що вона нас дуже чекала і — я зараз точно її слова не процитую — весь цей час молилася за російські війська, бо їй набридла війна. І додала, що має прапор росії, щоб нас зустрічати», — зазначив він.
Тоді Костенко попросив її принести прапор, а сам попросив іншого військового знімати на телефон. Бабуся пішла додому і повернулася з радянським прапором.
«Я не знаю, що в мене в голові йшло», — говорить зараз про той день Анна Іванівна. Вона каже, що почула тоді від військових російську мову і вирішила, що то росіяни. Також бабуся озвучує і іншу версію: каже, що думала, що в російських військових точно був би телефон путіна, і вона хотіла б йому зателефонувати і попросити припинити війну. Є ще і третя версія: Анна Іванівна називає радянський прапор «знаком любові та перемоги».
«Не до росіян винесла, Господь мене підвів до українців. Щоб [за ними] перемога була! Дай Боже, щоб була перемога!» — каже вона.
Першими бабусю знайшли Центр стратегічних комунікацій при Мінкультури України. Один із співробітників, Дмитро Галко, каже, що Анна Іванівна трохи «артистична», а тому «змінює версії від інтервʼю до інтервʼю».
Лейтенант Костенко повідомив, що після розмови, яка була зафіксована на відео, солдати пішли далі, тому що почався обстріл, бабуся забрала прапор, а її чоловік підняв пакет із продуктами і вони пішли додому.
«А потім ми з цією бабусею потоваришували, через день їй продукти приносили, на Великдень пасочку принесли з Української церкви», — зазначив Костенко.
Коли будинок бабусі обстріляли, то українські військові рекомендували їм евакуюватися. Спочатку їх перевезли до місцевої церкви, але у чоловіка Анни Іванівни почалися проблеми зі здоровʼям, і їх перевезли в одну з лікарень Харкова. Кілька днів тому вони вже повернулися до рідної хати і почали займатися господарством.
«Мені краще було б, щоб я знаменитою не була... Знаменитість — це, звичайно, велика справа, але треба її заслужити. А я не знаю, може, я не заслужила на таку знаменитість», — каже вона.
Журналісти показали бабусі багато зображень того, як їй у росії встановили памʼятники та малювали зображення з нею. Деякі Анні Іванівні сподобалися і вона навіть попросила залишити їх собі на памʼять, а деякі, зокрема той, на якому вона стоїть на українському прапорі, розкритикувала.
«Боже збав! Я люблю наш прапор. Це неправильно, що намалювали так! Свій прапор топтати, хто це вигадав таке? Навпаки, я люблю свій прапор. Мені коли пасочки принесли, там стрічка блакитна, жовта та помаранчева з тризубом. Я їх зберегла», — розповіла вона.
У самому ж селі ставлення місцевих до бабусі погіршилося. Односельчани допомагають їм продуктами, але у розмові з журналістами кажуть, що ті будуть тут вигнанцями.
«Сьогодні ці, які сміття збирають, із міста... Зрадницею мене назвали. Бери, кажуть, сумку та валяй звідси. Кажуть, як ви з цим житимете? А я нікого не хотіла зраджувати, я хотіла мир: щоб росія, Україна, білорусь як раніше жили. Щоб ніхто нікого не ображав, а воювали лише проти наркоманії, проти алкоголю, проти куріння та за віру християнську!» — каже бабуся.
Водночас український військовий Костенко бабусю захищає. Він каже, що не варто судити людину за «минуле», яким вона живе. «Вони не до кінця знають історію. Краще у незалежній Україні так покращувати умови їхнього проживання, щоб вони згадували той Радянський Союз як чорне минуле нашої держави. А засуджувати людину просто за те, що вона жила в Радянському Союзі, — це ж неправильно», — вважає він. На думку військового, головна проблема бабусі в інформаційному голоді, тому що вона довго не могла повірити, що її село обстрілюють росіяни.