Сайт The Hill опублікував колонку Джона О’Ніла та Сари Вінн, співавторів книги «Танцюристка й диявол» про таємні вбивства сталіна, путіна та Сі Цзіньпіна та програми біологічної зброї країн, якими вони правлять чи правили. Оскільки нещодавно пройшла хвиля підозрілих «самогубств» російських олігархів та їхніх сімей, у колонці йдеться про історію таємних ― так званих літерних, убивств путіна, адже це той же інструмент, який використовував сталін. Озираючись на шлях путіна до влади, можна зауважити інші підозрілі смерті. Наприклад, у 1999 році мер Петербурга Анатолій Собчак, який раніше був прихильником путіна, сказав: «путін – це новий сталін», а через дві доби його знайшли мертвим нібито через серцевий напад. У двох його охоронців також одночасно сталися серцеві напади. При цьому жоден із трьох не мав у анамнезі ішемічної хвороби серця. Автори виявили понад 20 подібних підозрілих смертей за час правління путіна. О’Ніл і Вінн пишуть, що сталінський період був повен подібних «літерних» убивств, і за іронією долі жертвою одного з них міг виявитися сам сталін: у його смерті підозрюють тодішнього керівника спецслужб лаврентія берію. «Оскільки путін завдає смерті опонентам свого дикого українського вторгнення, а також багатьом тисячам чоловіків, жінок і дітей в Україні, йому було б варто придивитися до історії смерті сталіна», роблять висновок автори.
Після обмежень на експорт, встановлених Україною та росією, десятки країн запровадили торговельні бар’єри, які лише поглиблюють глобальну продовольчу кризу, пише The New York Times. За час російсько-української війни країни ввели 47 обмежень на експорт продуктів харчування та добрив. Ланцюжки поставок, які раніше постраждали від пандемії, тепер напружені через нові торгові бар’єри. На думку експертів, нинішня хвиля ембарго на експорт пшениці почалася після того, як росія та білорусь припинили експорт. Їхній приклад наслідували країни уздовж експортного шляху української пшениці, а тоді великі імпортери на кшталт Лівану, Алжиру та Єгипту. Тепер навіть продуктові магазини в Іспанії, Греції чи Великій Британії обмежують дозволений для купівлі обʼєм зернових або олії. Країни, які виробляють альтернативні продукти, як-от пальмова олія в Індонезії, теж обмежують експорт, щоб зберегти низькі ціни для місцевого населення. А оскільки росія та Китай обмежили експорт добрив, такі експортери сільськогосподарської продукції, як Бразилія, які ці добрива споживають, теж можуть стикатися з проблемами із виробництвом олії та зернових. Усі ці фактори призведуть до ефекту, подібного до пандемійної паніки, яка залишила полиці продуктових магазинів порожніми. Найбільше ж, як очікується, постраждають бідні країни Близького Сходу та Африки на південь від Сахари, які залежать від імпорту продовольства.
Foreign Affairs описує російські невдачі в Україні в есеї під назвою «Як не треба вторгатися в іншу країну». Попри те, що росія мала більш передову військову техніку, ніж Україна, більше військ, а ВВП у неї удевʼятеро перевищує наш, російський напад на Київ повністю провалився майже через місяць після початку повномасштабного вторгнення. Хоч видатний український героїзм є важливою причиною невдачі росії, основною проблемою став поганий план вторгнення. У ньому росія порушила всі принципи успішного планування військової кампанії: не обрала одну ключову мету, не спрямувала достатньо військових сил, не забезпечила достатньо сил для перемоги у ключовій битві. Хоча на другому етапі війни росія зосереджена на меншій території, схоже, уроків попередніх поразок російське керівництво не засвоїло. Помилки кампанії повторюються знов. По-перше, росія прагне досягти всіх цілей відразу, захопивши в найближчі кілька тижнів усю територію Донецької та Луганської областей. По-друге, росія знову намагається просуватись у кількох розрізнених напрямках. І, зрештою, росіяни залучили всі наявні сили, не утримуючи резервів. На результат цієї війни можуть вплинути й інші фактори; однак сам факт нездатності росії спланувати військову кампанію є ознакою того, що Україна має реальні шанси виграти цю війну.