Журналіст видання Time Саймон Шустер протягом двох тижнів спостерігав за життям Офісу президента та спілкувався з Володимиром Зеленським і його командою. Сьогодні видання опублікувало велику статтю про будні на Банковій після російського вторгнення. На обкладинці цього номера журналу — портрет Володимира Зеленського. Загалом настрій на Банковій фаталістичний і сповнений надії водночас. Ті з президентської команди, хто вирішив не їхати з Києва, повертаються з бункера до своїх робочих кабінетів зі словами, що важко сховатися від ворога з ядерним арсеналом. Президент теж переважно працює в неукріпленому кабінеті будівлі. Озираючись на події 24 лютого, Зеленський до останнього не вірив, що вторгнення дійсно відбудеться, і його першою реакцією було здивування: «Як це могло статися?» Поведінка президента в перші дні війни була сміливою, але дуже ризикованою, оскільки він відмовився організувати уряд у вигнанні чи навіть виїхати в бункер за межі столиці. Президент швидко зрозумів одну з головних своїх ролей у війні — стати символом лідера країни, що бореться. Зеленський розробляє власні промови — він головний у команді спічрайтингу — і кожне його звернення створюється з урахуванням конкретної аудиторії. У відповідь на запитання, чи шкодує він про рішення балотуватися у 2019 році, президент говорить, що ні на мить. «Він знає, що Україні потрібен президент воєнного часу, і саме цю роль збирається грати далі», резюмує стаття.
The Economist опублікував статтю під назвою «Наскільки прогнила російська армія?» Президент росії путін мав на меті продемонструвати світові могутність сучасної російської армії, однак його задум перетворився на катастрофу: із початку повномасштабного вторгнення українська армія знищила понад 15 тисяч російських військових і щонайменше 1 600 броньованих машин. Попередньо The Economist писали, що російський оборонний бюджет приблизно втричі більший, ніж у Великобританії чи Франції, але велика його частина, схоже, втрачена через корупцію. Великі втрати російської армії становлять загрозу для путіна, в тому числі й у внутрішній політиці ― адже військова міць була останнім шансом для країни, яка запевняє, що є наддержавою, тоді як розмір її економіки знаходиться між Бразилією та Південною Кореєю. Поточний стан справ лякає не лише путіна, а й решту світу, оскільки подальше падіння російської міці може призвести до ще більш необдуманих дій кремля. Найкращою стратегією для НАТО зараз було б нарощування потужностей, щоб росії було важко здобути перемогу навіть у теорії. Це б змусило кремль утриматися від подальших нападів.
The New Yorker опублікував есей історика Тімоті Снайдера, який пише, що війна в Україні є проявом колоніалізму. Снайдер стверджує, що путін здійснив колоніальний поворот, коли знову став президентом десять років тому. Тоді він описував росію як «державу-цивілізацію», яка за своєю природою поглинає менші культури, такі як українська. Щоб створювати й підтримувати імперські міфи, потрібно забути минуле — тому сучасна росія видає закони, які забороняють обговорювати радянські часи, зокрема той факт, що сталін розпочав Другу світову війну як союзник гітлера. Тепер від російських видавців вимагають прибрати з усіх підручників навіть згадки про Україну. При цьому в реальності Україна — повноцінна країна з давньою історією. Снайдер розглядає ранні корені колоніального впливу на історію України — від заснування Києва до сучасності — щоб дійти висновку, що Україна подолала це й стала постколоніальною державою. Тривала історія колонізації України дає розуміння, чому для Заходу важливо говорити «Київ» замість «Кієв» і не діяти так, ніби американці можуть наказати українцям, як і коли укладати мир. Україна, пише Снайдер, є політичною нацією, яка складається з різноманітних спільнот. І цей новий тип світового порядку захищає своє право на своє існування, яке намагається забрати старий порядок російського імперіалізму.
Кім Чен Ин дивиться на війну в Україні і вчиться у путіна, пише The Washington Post. Поки путін погрожує світові ядерною зброєю, його «учень» наслідує цей шлях. Метою для Північної Кореї було б завоювання Південної Кореї, і північнокорейський диктатор використовує «підручник» путіна щонайменше у двох напрямках: пересування військових позицій та зміни в ядерній доктрині країни. Після повномасштабного вторгнення росії в Україну Північна Корея провела два випробування міжконтинентальних балістичних ракет, які можуть долетіти до США. У квітні вони також провели випробування ракети, яка нібито може доставляти на поля бою тактичну ядерну зброю. Риторика також загострюється у напрямку прямих загроз Південній Кореї. Урок, винесений з російського вторгнення в Україну, полягає в тому, що чіткі гарантії безпеки можуть утримати агресорів вдома, а це означає, що США повинні збільшити свою військову підтримку Японії та Південної Кореї. Найкращий же спосіб утримати диктаторів у їхньому сарайчику — переконатися, що путін зазнає невдачі в Україні, щоб решта не мали спокуси піти його шляхом.