The Telegraph пише, що путін розпорядився створити мережу інформаторів радянського зразка в російських міністерствах і держкомпаніях. Метою цієї мережі буде повідомляти про «емоційний стан і настрій» підлеглих. Це нововведення у стилі сталінської параної 1930-х не лише просуватиме путінську політичну пропаганду, але й забезпечуватиме офіційну підтримку його війни в Україні. Новопризначені політкомісари матимуть статус заступників міністра і доповідатимуть напряму президентській адміністрації. Як пише видання, ідея створити таку мережу наглядачів виникла ще минулого року через «проблеми з лояльністю до поточної влади», а війна зробила такий контроль необхідним.
Експрезидент Віктор Ющенко написав колонку для видання The Guardian. У ній він розповідає про свій досвід комунікації з путіним, який почався у 2000 році, коли обоє були прем’єр-міністрами. Потім, у 2004-му, путін активно агітував проти Ющенка, який балотувався у президенти. І вже тоді, згадує третій президент незалежної України, для досягнення своїх цілей путін не гребував жодними методами. Відтоді путін став набагато ізольованішим і жорсткішим. За словами Ющенка, чи не найефективніша зброя проти путіна — це міжнародна солідарність з Україною та підтримка Києва. Тому він стурбований ймовірною майбутньою втомою світу від війни та вважає за необхідне зробити так, щоб міжнародна спільнота й надалі стежила за нею.
Пакет американської військової допомоги невдовзі після 24 лютого становив $350 мільйонів і включав засоби захисту, стрілецьку та портативну протитанкову зброю. За минулі два тижні США надали Україні допомоги на $1,6 мільярда, зокрема гелікоптери, дрони-камікадзе та БМП. Щодня 8—10 вантажних літаків привозять таку потрібну Україні важку зброю на бази сусідніх із нами країн. Дві-три доби ― і вона в нас. Що спричинило таку зміну американської позиції? Financial Times намагалася розібратись у питанні та визначила чотири основні фактори. Перший — ефективність української армії перевершила всі офіційні й неофіційні прогнози наближених до Пентагону аналітиків. Саме очікування, що Україна протримається кілька днів чи тижнів, і спричинили те, що партії зброї на початку були скромними. Другий фактор — публічна активність Володимира Зеленського, який став дуже популярним у світі, зокрема й у США, і який постійно говорить про поставки зброї як спосіб перемогти у війні. Третій фактор — якщо спершу Джо Байден намагався «замирити» путіна, залишити шляхи для подальшого мирного співіснування з російським диктатором, то після «першої фази» війни риторика американського президента стала відчутно жорсткішою. Називаючи путіна «воєнним злочинцем», Байден уже значно менше зважає на російські погрози. І американські спеціалісти знову проводять навчання для українських військових у Європі — це те, чого не було в лютому-березні. І, нарешті, четвертий фактор полягає у розумінні США, що війна може тривати ще не один місяць, а Україна потребує для цього відповідних ресурсів.
У січні кореспонденти The Washington Post поспілкувалися з кількома українцями, які вирішили вступити до лав свіжоствореної Територіальної оборони. Зараз газета поспілкувалася з ними знову — дехто з них уже побував на передовій російсько-української війни. Серед них, наприклад, 48-річний Олексій Біда — уродженець Луганська та графічний дизайнер. Він приєднався до батальйону, який захищав Київ із боку Ірпеня та Бучі. Він згадує, як росіяни обстрілювали в тих містах усе, що могли. І, сподіваючись на вичерпання російських ресурсів, планує на свій наступний день народження поїхати в український Крим. 43-річний киянин Ярослав Мудрик, який до війни працював в американській парфумерній компанії, теж мав уже не одне бойове завдання. На обличчі він уже має поранення від уламків російського снаряда. Каже, що одразу після того, як йому зупинили кровотечу, продовжив воювати — і лише комп’ютерна томографія у шпиталі показала, що в тілі лишились уламки. Мудрик переконаний, що війна має закінчитись повною поразкою росії. «Треба знищити її війська до останнього бійця, інакше вони знову схочуть повернутися — росіяни завжди так роблять», — цитує його видання.