The Economist опублікував статтю про те, як Україні вдалося потопити російський флагман «Москва». Корабель був захищений трирівневою протиповітряною обороною, але дві українські протикорабельні ракети змогли його вразити. Як? Ракети «Нептун», які згідно офіційних заяв Україна випустила з мобільної пускової установки на суші, літають низько над водою, що ускладнює їх виявлення. Успіху удару сприяла й розумна тактика — за даними видання, незадовго до атаки Україна відвернула увагу росіян безпілотниками Bayraktar, які літали неподалік крейсера. Також дрони зібрали для ракет інформацію про націлювання, тож протягом більшої частини польоту вони не використовували власні радари, що й ускладнило їх виявлення. Затоплення «Москви» також проявило недоліки російських військово-морських сил, зокрема обмежену підтримку крейсера з боку решти флоту через недооцінку української загрози. Без «Москви» кремлю буде набагато важче забезпечити протиповітряну оборону свого флоту, тоді як Україна після цього прикладу бойової доблесті зможе отримати більше протикорабельних ракет від союзників.
На тлі російських випробувань балістичної ракети «Сармат» у колонці на The New York Times ідеться про зростаюче занепокоєння американських чиновників щодо небезпеки путіна, якому тепер нічого втрачати. Видання посилається на одного з американських чиновників, який на умовах анонімності повідомив: «Ми настільки успішно відключили путіна від глобальної системи, що він отримав ще більше стимулів порушити її за межами України». Так, путін досі вірить, що зможе уникнути справжньої ізоляції, як це сталося після анексії Криму у 2014 році, і використовує ядерну загрозу, щоб, за його власними словами, «дати поживу для роздумів тим, хто в розпалі агресивної риторики намагається загрожувати росії». Схоже, путін заперечує довгострокові наслідки західних санкцій, які стануть ще більш руйнівними, коли національні резерви вичерпаються. Водночас західна «стратегія стримування» має свої межі — якоїсь миті санкції перестануть мати великий вплив. Тоді лідерам Заходу доведеться думати, як діяти далі.
У колонці на Foreign Affairs ідеться про потенційні наслідки довготривалого конфлікту, якщо саме цей сценарій реалізується в Україні. Після восьми тижнів війни цілком імовірно, що ні росія, ні Україна не досягнуть своїх цілей — у такому разі війна може тривати невизначено довгий час. Такий сценарій може бути сприятливим для москви, адже Україна ризикує втратити увагу та підтримку Заходу через зміни громадської думки. Щоб утримувати цю увагу, Заходу знадобиться терпляче й уважне політичне лідерство. Ба більше, у кремля є вагомі причини не закінчувати війну, яку він розпочав: з точки зору путіна, будь-яка мирна угода, досягнута без серйозних поступок з боку України, буде непропорційна втратам, яких рф уже зазнала. Україна теж має чимало причин не закінчувати війну шляхом перемир’я на нинішніх умовах росії. Імовірно, Україна має пристойні шанси завершити війну на кращих умовах, ніж ті неприпустимо великі поступки, яких москва зараз вимагає від Києва.
Німецька стратегія щодо України більше не задовольняє союзників країни, пише Bloomberg. Після спілкування із групою колег у вівторок канцлер Німеччини Олаф Шольц заявив, що його країна не постачатиме зброю Києву, висловив сумнів щодо здатності українських військових використовувати сучасні системи озброєння і підкреслив, що Берлін не буде безпосередньо залучатися до війни. Також світ висловлює занепокоєння щодо участі Німеччини в енергетичних санкціях проти рф. Підхід Шольца отримав підтримку з боку його кабінету. Наприклад, міністр фінансів Крістіан Лінднер сказав Bloomberg, що Німеччина «відкрита» для поставок зброї Україні лише «за умови», що оборонні потужності Німеччини не постраждають і країна не стане учасницею війни. При цьому тиск на Шольца зростає і навряд чи впаде: опозиційна партія «Християнсько-демократичний союз» закликає до парламентських дебатів про політику Німеччини щодо України.