«Я щойно повернувся із шестиденної поїздки до України, де зустрівся з командувачем її Сил безпілотних систем, головним архітектором протиповітряної оборони, чотирма командирами корпусів та іншими урядовими й військовими високопосадовцями. Вони, як завжди, вражають і не впадають у відчай», — так починає колонку для The Washington Post американський генерал, колишній голова ЦРУ Девід Петреус.
Протягом більшої частини війни перевагою України була її здатність швидко навчатися. Утім, адаптація є повною лише тоді, коли вдосконалення досягають фронту достатньо швидко і в необхідних масштабах. Це дедалі більше стає предметом змагань. Росія покращила свій потенціал, одночасно розширяючи військове виробництво. Тому наступний етап визначатимуть не просто інновації чи промислова потужність, а те, яка сторона зможе швидше поєднати ці два аспекти.
Українська теорія перемоги починається з того, що Росія не отримує значних здобутків. А ще українські військові знають, що не можуть просто утримувати оборону, і далекобійними ударами руйнують тил противника. Однак Росія проводить власну кампанію тиску, вважаючи, що за часом і кількістю ресурсів вона переважає. Війна перетворюється на змагання між двома теоріями перемоги.
Україна довела, що може впроваджувати інновації, адаптуватися, боротися та витримувати тиск. Її партнери тепер повинні допомогти продемонструвати ці навички в промислових масштабах. Якщо зробити це, Путін зрозуміє, що час — не той друг, яким він його вважав.
Це лише частина огляду. Для тих, хто підтримує нас на Patreon, доступне резюме ще двох матеріалів.