Якби війна закінчилася завтра, Україна втратила б території, але здобула б військове партнерство та значні інвестиції, а також новий рушій для свого безпекового й економічного майбутнього. Росія тим часом насилу намагалася б зібрати докупи понівечену економіку — таку, що спирається майже винятково на мінливий ринок нафти та воєнний режим. Про це йдеться в аналітичній статті Time про те, як Україна стала глобальним гравцем у сфері військових технологій. Хоча чіткого шляху до НАТО для України поки не видно, вона вже продає союзникам власне озброєння, ділиться експертизою та консультує Альянс із військових питань. Ніщо з цього не гарантує Києву перемоги над Москвою чи навіть успіху за столом переговорів, пише видання. Але це цінний актив, який нікуди не зникне, незалежно від розвитку подій на полі бою. Для країни, якій знадобляться всі можливі ресурси для відбудови, це не просто одна з карт. Це — туз, підсумовує Time. Цю тему розвиває й The Guardian, публікуючи інтерв’ю з генеральною директоркою Fire Point Іриною Терех. Вона розповіла, що компанія на місяць виробляє близько ста далекобійних ракет «Фламінго», а дронів FP-1 і FP-2 — «сотні на день». Крім цього, Терех стверджує, що останні місяці жоден далекобійний удар не обходиться без продукції компанії.
Тим часом The Wall Street Journal розповідає про те, як війна Росії проти України дедалі сильніше переплітається з війною на Близькому Сході. Зокрема в контексті останніх українських ударів дронами по об’єктах і суднах у Каспійському морі, які, за даними української сторони, використовувалися для військових поставок між Іраном і Росією. Каспійський маршрут важливий для Ірану, бо через нього країна може підтримувати зв’язки з Росією та обходити потенційні обмеження на свої південні порти й морські шляхи, йдеться у статті. Аналітики з питань безпеки у розмові з WSJ припускають, що такі атаки можуть допомогти Україні заручитися підтримкою адміністрації Дональда Трампа. «Чим більше Зеленський зможе сигналізувати Трампу, що він на його боці проти Ірану, тим краще», — зазначає директорка Євразійської програми в Центрі досліджень проблем нерозповсюдження імені Джеймса Мартіна Ханна Нотте. Водночас видання зауважує і про зворотний ризик: Україна може стати прямою ціллю для Тегерану, адже, за оцінками експертів, її територія перебуває в зоні ураження деяких іранських ракет.
На цю тему розмірковує і оглядач Financial Times Гідеон Рахман у своїй колонці. Він вважає, що війни в Україні та на Близькому Сході, а також загострення протистояння в Азії можуть поступово перерости в глобальну війну. Росія, Іран, Китай і Північна Корея дедалі тісніше співпрацюють, переслідуючи спільну мету — послабити американський вплив. Водночас підтримка Росією Ірану, участь Північної Кореї у війні проти України та допомога Китаю Москві й Тегерану свідчать про формування неформальної «осі противників» США.
Рахман припускає, що удари України по іранських об’єктах можуть бути частиною ширшої стратегії Києва — не лише послабити військову співпрацю Ірану з Росією, а й продемонструвати Вашингтону спільність інтересів у протистоянні Тегерану. І як показує історія ХХ століття, поєднання локальних воєн, суперництва великих держав і прорахунків політиків може запустити ланцюгову ескалацію.
Це лише частина огляду. Для тих, хто підтримує нас на Patreon, доступне резюме ще двох матеріалів.