«Ми з Рокко Армондою стояли в блакитних хірургічних халатах над трепанованою черепною коробкою. Під нами на операційному столі крізь отвір завширшки приблизно п’ятнадцять сантиметрів, зроблений медичною пилкою, пульсував мозок. Армонда обережно досліджував цю блискучу масу, витягуючи уламки. Усе відбувалося в лікарні імені Мечникова в Дніпрі — найближчому до лінії фронту великому медичному центрі. Чоловік на столі, український солдат років двадцяти, лише кілька годин тому потрапив під обстріл російської артилерії. Для Армонди це була вже п’ята операція за день — і це при тому, що він навіть не працював у цій лікарні». Так починається стаття репортерки Марти Раддац для The Atlantic, яка адаптована з фрагментів її нової книги про американського нейрохірурга, ветерана Збройних сил США Рокко Армонду та його волонтерську місію в Україні. Раніше він оперував поранених під час війни в Іраку та Афганістані. За його словами, травми в Україні є набагато важчими: сучасна зброя, як-от касетні чи термобаричні боєприпаси, завдає сильніших поранень, ніж саморобні вибухівки в Іраку. Він розповідає, що ту кількість важких пацієнтів із пораненнями голови та мозку, яку США мали за 20 років обох воєн, лікарня Мечникова прийняла всього за два роки.
Дональд Трамп зрадив Київ та Європу і добровільно здав «карти» в цій війні — тепер їх міцно тримають разом Україна та європейці, йдеться в колонці оглядачки The Guardian Наталі Точчі. Вона повернулася з Києва кілька тижнів тому і пише, що такої спокійної впевненості вона не відчувала в Україні з кінця 2022 року. За її словами, українці більше не мають ілюзій: знають, що американська військова підтримка не повернеться, що Трамп безсоромно став на бік Путіна, що наступна зима буде такою самою жорстокою, як і минула, коли Росія зруйнувала енергетичну інфраструктуру. Але вони також бачать інше: Росія просувається дедалі повільніше, щомісяця втрачає десятки тисяч солдатів, а її економіка працює лише на війну — решта галузей поступово зникають. Водночас Україна вже виробляє 60% свого озброєння, тоді як чотири роки тому повністю залежала від закордону, зауважує оглядачка.
Тепер українці впевнені, що європейські уряди їх не покинуть, але не з доброти душевної, а тому що їм це вигідно. Ця віра зміцніла після того, як Віктор Орбан — рупор Путіна і троянський кінь у Брюсселі — програв вибори в Угорщині. Точчі вважає передчасними чутки про те, нібито Європа шукає посланника для переговорів із Кремлем, адже реального діалогу ще немає. Проте сам факт таких розмов підтверджує головне: США відступили, а Європа заповнила цю порожнечу.
Це лише частина огляду. Для тих, хто підтримує нас на Patreon, доступне резюме ще п’яти матеріалів.