«Після 225 днів, проведених у окопі, м’язи українського піхотинця з позивним «Кенія» настільки ослабли, що він заледве міг ходити. Командири п’ять разів намагалися замінити його іншим бійцем, проте жодного разу не змогли до нього дістатися — дрони розстрілювали будь-яку спробу підійти до позиції. Район поблизу Костянтинівки нині є однією з найнебезпечніших гарячих точок, і українські військові визнають, що російські сили вже дісталися його околиць. Кенія витратив два дні, щоб подолати 11 кілометрів і повернутися до своєї бригади, уникаючи мін та ховаючись від дронів під час виходу з позиції». Так починається репортаж BBC, який описує реалії фронту на сході України, зокрема район Костянтинівки. Видання зауважує, що великі штурми з танками майже зникли, бойові дії ведуться малими групами (2—3 солдати), інколи використовують навіть мотоцикли, велосипеди або коней, розповідає видання.
«Щоразу, коли нам доводилося залишати свої позиції, ми молилися, щоб повернутися живими, — сказав Кенія. — Вночі нам доводилося надягати плащі проти дронів, щоб захиститися від тепловізійних камер, але їх вистачало максимум на 20 хвилин». Дрони не здатні захоплювати позиції та контролювати висоти й переправи. Тож навіть в епоху роботів і дистанційної зброї старе правило війни залишається незмінним: без піхоти на землі армія не здатна утримувати територію. Ось чому Україна тримає таких солдатів, як Кенія, у невеликих лисячих норах та бліндажах у «кілзоні», де вони фактично не можуть робити нічого іншого, окрім як просто позначати присутність на території.
Найбільше вони бояться, що їх викриють росіяни. Саме це сталося з Хані, який провів на передовій 122 дні. Він приїхав в Україну ще палестинським студентом у 1990-х і залишився тут жити. Позиція Хані була в підвалі двоповерхового будинку, коли його перетворили на руїни російські безпілотники та артилерія. Коли росіяни спробували проникнути до підвалу, він та його побратими відкрили вогонь, викривши свої позиції. «Щойно вони дізналися, що ми там, то спочатку скинули вибухівку з дронів, а потім нас атакували дрони-камікадзе», — згадує він. Один із безпілотників, керований через оптоволокно, зумів залетіти всередину, але заплутався у дротах біля входу й почав хаотично обертатися. Хані вистрелив у котушку з кабелем, і дрон втратив зв’язок із пілотом. У цей момент на позицію увірвалися двоє російських солдатів. «Вони підірвали зовні протитанкові міни. Вхід завалило уламками, нас буквально поховало під ними. Росіяни думали, що ми загинули», — каже Хані. Проте військові вижили завдяки запасному виходу, який викопали заздалегідь.
Десятки світових медіа сьогодні пишуть про одну з наймасштабніших нічних атак українських безпілотників по території Росії. Україна перейшла до стратегії масованих «атак насичення», використовуючи рій дешевих дронів, які виснажують російську ППО, розповідає аналітик фінської Black Bird Group Пасі Паройнен в інтерв’ю Yle. За оцінкою Пасі Паройнена, цей удар є значним досягненням для України, адже Москва — одна з найбільш захищених цілей, і все ж частина безпілотників змогла прорватися та завдати шкоди. Водночас Politico та The Wall Street Journal акцентують увагу на тому, що українські дрони й раніше проривали протиповітряну оборону Москви, однак цього разу вони уразили широкий спектр цілей, включно з промисловими підприємствами та нафтопереробним заводом.
Це лише частина огляду. Для тих, хто підтримує нас на Patreon, доступне резюме ще двох матеріалів.