Росіяни депортували щонайменше 1 205 дітей з України до РФ або на окуповані території, а також регулярно проводили незаконні суди над українськими цивільними.
Про це йдеться у двох звітах Незалежної міжнародної комісії ООН з розслідування порушень в Україні.
Депортація дітей
Зокрема, росіяни вивезли 995 дітей ще до початку вторгнення з 11 установ самопроголошених «ЛНР» та «ДНР». Російська влада заявляла, що це була «евакуація», нібито виправдана загрозою безпеці з боку уряду України — у той час, коли російські збройні сили самі стягували війська та військову техніку до українських кордонів.
Міжнародне право дозволяє евакуацію лише тимчасово і з поважних причин. Однак більшість депортацій і переміщень дітей, які розслідувала комісія, не були тимчасовими. Навпаки, російська влада на найвищих рівнях уряду координувала дії, щоб забезпечити довгострокове розміщення дітей у РФ. Спочатку їх перевозили до тимчасових транзитних центрів у Росії або на окупованих територіях, потім поступово депортували до різних місць у 21 регіоні Росії.
Їх передавали в сім’ї або установи на невизначений час, надавали російське громадянство і вносили до баз даних для усиновлення або прийомних сімей. У деяких випадках дітям змінювали особисті дані — ім’я, місце народження або громадянство, що порушує міжнародне гуманітарне право і ускладнює їхнє повернення до родин. Зокрема, 11-місячній дівчинці з дитбудинку Херсону змінили ім’я та місце народження після її всиновлення близьким соратником Путіна, керівником фракції «Справедлива Росія» в Держдумі Сергієм Міроновим.
Комісія також задокументувала випадки, коли дітей розлучали з братами, сестрами або іншими родичами, а деяких передавали до сімей російських військових — так, наприклад, сталось з 7-річним хлопчиком з донецького дитбудинку. Його всиновили військовий, який воює проти України, та його дружина, яка очолює обласний комітет військових сімей.
Через чотири роки війни 80% депортованих дітей досі не повернулися. У більшості випадків російська влада не повідомляла батьків, де перебувають їхні діти, і не створила системи для їхнього повернення. Родини змушені були самостійно шукати дітей.
Комісія вважає, що депортації були масовими і системними та здійснювалися за заздалегідь підготовленим планом на найвищому рівні російської влади. Тому ці дії можуть вважатися не лише воєнним злочином, а й злочином проти людяності.
Незаконні суди над українцями
Комісія проаналізувала десятки процесів у російських судах і «судах» на окупованих територіях. Ідеться про 68 цивільних і 60 українських військовополонених. Більшість із них засудили до 8–25 років або довічного ув’язнення.
Комісія встановила, що ці суди масово порушують право на справедливий процес. Людей судять за російськими законами за події на окупованих територіях, часто депортують до Росії та змушують зізнаватися під тиском.
Слідчі регулярно фабрикують докази. За свідченнями, обвинувачених катують, погрожують їм або змушують підписувати потрібні документи. Частину таких матеріалів потім використовують у судах і поширюють у проросійських медіа.
Серед підсудних були люди віком від 18 до 74 років, а також троє 16-річних хлопців і 17-річна дівчина. Більшість — чоловіки. Часто переслідували працівників ЗАЕС, колишніх учасників АТО, родичів військових і бійців окремих підрозділів ЗСУ.
Багато процесів мають заздалегідь визначений результат: судді ігнорують аргументи захисту, а засідання іноді проходять за зачиненими дверима. Українських військових також карають лише за сам факт служби у своїх підрозділах, зокрема в «Азові».
У Комісії дійшли висновку, що такі процеси мають серйозні наслідки для обвинувачених і їхніх родин. Тривалі строки ув’язнення, катування, зникнення та депортації завдають важких фізичних і психологічних травм. Деякі засуджені повертаються додому лише під час обмінів полоненими, але більшість родин живе в невизначеності роками.
Сексуальне насилля
Комісія ООН розслідувала випадки сексуального та гендерно зумовленого насильства, які сталися на окупованих територіях у Чернігівській, Донецькій, Харківській, Луганській, Миколаївській та Запорізькій областях.
За даними комісії, російські військові вчиняли сексуальне насильство щодо жінок, дівчат, чоловіків і військовополонених. Злочини відбувалися під час обшуків у будинках, у селах під окупацією або в місцях утримання. Постраждалим було від 13 до 52 років.
Один із випадків стався у квітні 2022 року в Херсонській області. Російські військові двічі затримували 26-річного колишнього контрактника ЗСУ, катували його, били, імітували розстріл, душили та вчинили сексуальне насильство. Чоловік отримав тяжкі травми й переніс операцію.
Ще один випадок стався в листопаді 2022 року в Миколаївській області. Російські солдати викрали двох дівчат 13 і 15 років, тримали їх три дні в квартирі, змушували пити алкоголь і зґвалтували.
Комісія встановила, що в більшості випадків нападниками були військові російської армії. Деяких вдалося ідентифікувати за іменами, підрозділами та позивними. Однак комісія не знає про судові справи в Росії щодо цих злочинів.
Жертви зазнали серйозних фізичних травм і психологічних наслідків, зокрема депресії та суїцидальних думок. Деякі були змушені переїхати через страх і стигму, інші залишилися без житла, медичної чи психологічної допомоги.
Вербування Росією іноземців на війну
Комісія розслідувала вербування громадян 16 країн, яких добровільно або обманом змушували воювати за Росію в Україні. Більшість не мали військового досвіду і не знали російської мови. Після короткого навчання (від одного тижня до місяця) їх відправляли на фронт на дуже небезпечні завдання. Дехто потрапив до армії після обіцянок цивільної роботи або після перебування у в’язниці.
Під час служби солдати зазнавали жорстокого поводження: їх били, змушували йти в «м’ясні штурми» без підготовки та озброєння, катували за відмову воювати або спробу дезертирувати. Солдатів тримали у підвалах, ямах, контейнерах без їжі, води та гігієни, прив’язували до дерев, погрожували та вимагали гроші.
Комісія дійшла висновку, що насильство у російських Збройних силах системне й повсюдно поширене, з повним нехтуванням життям і гідністю солдатів, що створює культуру насильства, яка впливає і на цивільних.