Якщо міжнародні гарантії безпеки після припинення війни не спрацюють, Україна має покладатися на власну силу за сценарієм «сталевого дикобраза», пише Politico. Фундамент безпеки тепер базується не на партнерах, а на власній армії та заводах, каже голова місії України при НАТО Альона Гетьманчук. Для цього державі потрібно повністю змінити підхід до оборони. На практиці це означає велику армію, масштабну реформу рекрутингу й управління, інвестиції в навчання командирів і сержантів та цифровізацію війська, йдеться у статті. Окремий акцент має бути на дронах і далекобійній зброї. Україна вже робить ставку на масове виробництво безпілотників і розробку власних ракет, здатних бити по цілях у глибокому тилу Росії, та головна проблема — брак коштів.
Минулого року українські оборонні підприємства могли б виготовити зброї та техніки приблизно на $35 мільярдів, однак через нестачу грошей держава уклала контракти лише на $12 мільярдів, розповів генеральний директор Української ради оборонної промисловості Ігор Федірко. За його словами, з цієї ж причини майже 60% виробничих можливостей не використовують. Без довгострокових контрактів, стабільного фінансування, захищених виробництв, автоматизації та власної системи випробувань підтримувати серійне виробництво зброї неможливо, вважає Федірко. Юридично обов’язкові угоди про безпеку зі США та європейськими країнами та можлива присутність багатонаціональних сил «Коаліції охочих» залишаються важливою темою мирних переговорів. Утім, їх здебільшого розглядають не як заміну армії України, а лише як підсилення, каже Альона Гетьманчук.
Кількість українців, готових піти на територіальні поступки за умови надійних гарантій безпеки та тривалого миру, зростає. Про це йдеться у статті The New York Times. Христина Юрченко довго і наполегливо облаштовувала своє життя на Донеччині, вкладаючи енергію у розвиток власної популярної танцювальної студії. Проте в розмові з NYT вона зізнається, що готова відмовитися від усього, якщо війна справді закінчиться. Попри труднощі й атаки Росії на енергетику під час суворої зими, понад 50% українців відкидають будь-які поступки територіями в обмін на гарантії безпеки.
Відмова від Донеччини може розділити суспільство та перетворити образ Зеленського з героя, який захищав країну, на лідера, що дозволив Росії окупувати території з майже 190 тисячами мешканців, застерігають аналітики. «Зеленський слухає своїх людей і не збирається цього робити», — сказав керівник Центру координації допомоги Євген Коляда, який допоміг евакуювати тисячі мешканців з прифронтових районів, зокрема з Донеччини. Для українців гарантії безпеки мають означати «гарантію того, що не буде нового нападу і що країни-партнери несуть відповідальність, щоб це забезпечити», вважає політичний аналітик і співзасновник аналітичного центру «Національна платформа стійкості та соціальної згуртованості» Олег Саакян.
Найголовніше — це мир, каже Христина Юрченко. Але вона боїться, що навіть значна територіальна поступка не гарантує, що Росія знову не нападе. «Якби Україна віддала Донеччину, нам довелося б переїхати та починати життя з нуля, — говорить вона. — Це була б важка, але потрібна жертва, щоб закінчити війну. Але хто може гарантувати, що мені не доведеться робити цього знову?»
Це лише частина огляду. Для тих, хто підтримує нас на Patreon, доступне резюме ще трьох матеріалів.