Російські рекрутери в Кенії масово заманюють чоловіків цивільними вакансіями в Росії, а потім відправляють їх на фронт в Україні, йдеться в розслідуванні The Washington Post. Журналісти виявили таємний канал, яким це відбувається, а також поспілкувалися з чотирма кенійцями, що воювали в Україні, родичами девʼятьох інших новобранців, перевірили документи й контракти. Посередниками стають африканські вербувальники, які часто користуються політичними зв’язками. Кенійська влада кілька разів радила молодим чоловікам їхати до Росії, хоча вже було відомо, що агентства направляють їх на війну, пише видання.
Двоє поранених кенійців, жоден з яких не мав військового досвіду, розказали, що їх відправили воювати в Україну лише після кількох днів навчання, притому мовою, якою вони не розмовляють. «Вони сказали: “Швидко вчися. Ми відправляємо тебе на війну”», — розповів перший чоловік. Його руки були розірвані осколками від удару дрона. Він у свій перший день на війні перетинав річки, заповнені тілами, і бачив, як загинула більшість його групи. «Я навіть не бачив людей», — сказав другий кенієць з опіками голови і рук. — Там були тільки роботи-дрони, які по нас стріляли».
Тих, хто не загинув, часто хапають і кидають за ґрати, — розповідають кенійці анонімно журналістам видання, — а пораненим не дають повернутися додому. Тим, хто відмовлявся йти на передову, погрожували арештом у Росії, інших відправляли на смертельні позиції після того, як їхні родини поспілкувалися з медіа. Кенійка Грейс Гатоні розповіла, що її чоловік і батько їхніх чотирьох дітей Мартін Мачарія 21 жовтня поїхав до Росії ― там йому пообіцяли роботу водієм або прибиральником. За її словами, його змусили підписати контракт, якого він не розумів, і направили до України. Коли вони востаннє розмовляли 19 листопада, Мачарія попросив її помолитися. Через тиждень вона побачила його тіло в кенійському випуску новин. Їхній чотирирічний син постійно питає, коли тато повернеться додому. Старші знають, що він не повернеться.
Читайте також репортаж The Guardian з Херсону про те, як місто адаптувалося до життя під постійними обстрілами російських дронів та артилерії. Влада перенесла ключові обʼєкти під землю не лише в місті, а й у ширшому регіоні. У таких підземних комплексах, до прикладу, проводять уроки танців, йоги і терапевтичні заняття для дітей. В одному з них психологиня Галина Луценко допомагає дітям долати стрес через арттерапію. Вона дає пластилінову черепаху одному з малюків і запитує, чи не хотів би він посадити її в будиночок. «Важливо дати їм вибір, щоб вони відчули, що справа не лише у виживанні, — каже вона, — а в житті та відчуванні всього, що довкола них». Будинок Галини в Херсоні росіяни обстріляли у 2024 році, а вона отримала поранення в ногу та живіт.
Головна перинатальна клініка міста, розташована в червоній зоні, розміщується в старому укритті радянських часів із броньованими дверима і захищеним від дронів входом. Христині Фурман 23 роки, її госпіталізували через побоювання передчасних пологів. Вона одна з приблизно тисячі жінок, які щомісяця користуються послугами клініки. «Життя триває, — каже вона. ― Ми живемо на околиці. Це один із найнебезпечніших районів міста. Але все гаразд. Я місцева, вся моя родина місцева. І це мій дім».
Це лише частина огляду. Для тих, хто підтримує нас на Patreon, доступне резюме ще трьох матеріалів.